Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
А далі в цьому листі є знаменне ствердження духового та вояцького росту УСС, що виросли та змужніли і загартувались до найтяжчих подвигів. Гаряча віра в невмірущість та перемогу ідеї, за яку пролито кров і віддано життя – віра в найвищі символи українського духа: Шевченкову могилу й огненне Франкове пророцтво, фанатичне бажання чину та готовість на жертви, – це було те горде і шляхетне «Вірую» Українського Січового Стрілецтва, з яким воно пішло в свій найбільший карпатський бій на горі Маківці.
Після довшого сякого-такого спокою в районі сіл Головецька і Грабівця, на фронті гірських хребтів Кливи, Маківки і Плішки, настала поважна зміна положення, коли сусідні на захід німецькі дивізії здобули 24 квітня, після довгих, кривавих боїв гору Острий Верх, загрожуючи москалям вдертись у долину Орави й Опору. Щоб витиснути німців із зайнятої гори, Москалі почали значними силами наступ на гору Маківку, якої два західні верхи були обсаджені австрійськими і мадярськими частинами.
Наступ на Маківку почали москалі вночі з 28-го на 29-го квітні 1915 р. Проломивши фронт, зайняли частину гори силою одного полку. Для рятування проломаного фронту кинено до протинаступу коло год. 5 рано із І куреня, сотні Букшованого, Дудинського, Носковського і Семенюка, а з ІІ куреня сотні Будзиновського і Мельника та частину сотні Левицького. Несподіваним сильним ударом, після одногодинного кривавого бою, сотні Будзиновського і Мельника відбили втрачені позиції на верху гори, незважаючи на сильний вогонь ворога та промощуючи собі шлях у рукопашній боротьбі на багнети. Одночасно на лівому крилі бою І курінь відкинув москалів через річку Головчанку. На полі бою лягло багато вбитих москалів, а в стрілецькі руки попало кілька скорострілів та кількасот полонених. Коло шостої години ранку станули УСС твердою ногою на відібраних у ворога становищах. А тепле проміння сходячого сонця і лагідний пошум маковецьких смерек та гірський легіт весняного вітру – благословили цю першу славну стрілецьку перемогу і тих героїв, що зложили того ранку свої голови за славу і честь батьківщини.
Наступного дня 30 квітня, після сильної артилерійської підготови, ворог продовжував наступи на праве крило Маківки. Стрільці відбили всі ворожі наступи та здобули того дня три скоростріли і захопили 173 полонені та спричинили москалям великі втрати в поранених.
Найбільш запеклий бій за Маківку почався раненько 1 травня. Учасник цього бою, чот. Б.Гнатевич, так розповідав про нього:[79]
«Спершу москалі, що таки ночували перед стрілецькими закопами в лісі, намагались тихцем захопити стрілецькі становища на верху. Але це їм не вдалося. Стрільці, що пильно сторожили, поклали цільним вогнем не одну ворожу лаву, що стрімким узбіччям гори, поміж деревами густого лісу, зблизилась була до стрілецьких становищ. Після двогодинної кривавої «науки стріляння», серед якої ворог не віддав, мабуть, ні одного стрілу, москалі завернули в долину. Бій ішов далі лише ще на правому крилі, на південнім узбіччі гори, яке займали галицькі та мадярські ополченці. Думалось, що сам верх залишать у спокою. Після ранньої стрілянини забрали зі стрілецьких становищ обидва скоростріли, що стояли там увесь час, надолину. Ще довго клекотіло праворуч у долині. Наші старі селяни завзято боронили становищ.
Десь коло 6-ої години загриміли московські гармати. Пішов важкий стогін по карпатських борах. Валились вікові смереки. Кільканадцять батерій періщило на сам верх Маківки. На стрілецькі голови летіло оливо шрапнелів, галуззя дерев. Це був увід до нового наступу. Надолині вже загнулась лінія під напором непроглядних московських сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоювався перед заливом. Але вже й туди, під охороною гарматнього вогню, напирала сіра лава шинель і папах. Нею вкрилося ціле узбіччя гори. Москалі сунули безвільно, з одчаєм і без стрілу. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть. Ця маса сірого вояцтва підсувалась усе вище й вище, тихо, без звуку, несамовито. Падали ранені і вбиті. Ще трохи, і цей живий танк перевалив через знищені дротяні засіки. Десятки рамен першої лави повільно піднесло в гору білі коробки й викинуло їх на стрілецькі окопи, і закурилось від чорного диму. Сплутались вибухи з криком оборонців, що їх уся увага була захоплена ворогом перед окопами, що й не зчулись, коли замовкли ворожі гармати і на виручку їм посипались ручні гранати. Одна чота сотні Вудзиновського, що стояла досі на правому крилі, рванула чим-дуж на верх і ще на декілька хвилин стримала московські лави, і вони сховались під захист наших окопів. Кількадесят стрільців, що залягли вершок гори, вогнем поставило нову загороду ворожій силі. З тридцяти дул посипався дощ сталі, що не хибляла близької мети.
Але не спинив він тих, що йшли ліворуч і не мали на своїй дорозі спротиву. Вони захопили хребет гори і скоро зігнали також чоту з верху.
Ворожий наступ удався. Москалі захопили верх Маківки й частину хребта. При цьому попало в полон кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Вудзиновського. Вирятувались лише ті, що були на крилах і в запасі. 3аціліла теж чота Гнатевича, що під час наступу боронила самого верху і подалася назад тоді, коли москалі вдерлися були на її зади хребтом Маківки. Так само вдалося москалям і на південному узбіччі відсунути праве крило маківської обсади. Становище було грізне. Прорив ширшав, заповнюючись новим муравлищем москалів. А зійти з верху вдолину не було їм важко.
Саме в пору на підмогу підійшов І курінь і дві сотні мадярських новобранців. Пішов завзятий і нерівний бій. Мадярські сотні та недобитки обох сотень ІІ куреня рушили в напрямі вершка Маківки, сотні І куреня ліворуч. Австрійська артилерія вдарила цільним вогнем по верху Маківки й по задах ворога; 30-центиметрові мерзери трощили московські окопи. Вогонь артилерії нищив ряди хвилинного переможця й відтяв иого від задів. Тим то завдання оборони значно полегшало. Але москалі боронили завзято добутих становищ до останнього набою, цілі дві години. Мадярські сотні, що підсувались до верху, скоро покинули свої лави. Незвиклі до бою молоді новобранці гинули як мухи. Ті, що заціліли, порозгублювались по лісі.
Весь тягар тої нерівної боротьби несло УСС-цтво. І воно вийшло знову переможцем над московською силою. Двічі рушала стрілецька лава догори, двічі відскакувала вдолину. Коли нарешті на допомогу вдарила австрійська гармата і загородила москалям дорогу назад, і коли вогонь прорідив трохи московські лави, вороги захитались. За третім ударом стрільці з радісним окликом переможця багнетами промостили собі дорогу на верх. Стрілецький кріс розбив два московські полки на безладні юрби, що попали в полон або нашвидку завернули до своїх становищ. Московська маса розскочилась від удару на всі боки і в паніці злетіла вдолину. З московської бригади мав залишитись, за вістками, всього один курінь. Побоєвище устелилось так густо трупом, що й перейти було годі».
Поновлювані наступи ворога на другий день, 2 травня, не змогли видерти Маківки із стрілецьких рук.
В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня втратили УСС 42 убитих, 76 ранених і 35 полонених. Багато молодих стрілецьких старшин, підстаршин і стрільців визначились в них своєю непохитною вояцькою поставою. М. інш. були це чотарі Мельник, Гнатевич, Сушко, Кучабський, Каратницький, Артимович, Яримович, хорунжі Степанівна, Тучапський, Яремкевич, О.Коберський, Свідерський, О.Навроцький, дес. Радович, вістуни Опока і Вербняк, стрільці Кривий, брати Зітинюки, Саджениця, С.Терлецький.
79
[76] На підставі матеріялів Б.Гнатевича про бої на Маківці, використаних в творі О.Думіна «Історія Легіону УСС». Львів, 1936, стор. 118-121.