Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
в) Знаряддя злочину
Якщо подивитись із точки зору мети судового процесу, найважливішим було б заслуховування експертів з великої кількості питань — щоб можна було переконатися у достовірності численних свідчень і низки "документів". Дозволимо собі сформулювати деякі із цих питань:
— Скільки часу потрібно газу "Циклон Б", щоб він подіяв, і в чому проявляється його дія?
— Упродовж якого часу цей газ зберігає активність в закритому приміщенні (без вентиляції або з вентиляцією відразу ж після використання)?
— Чи можна було, як стверджують, входити в приміщення, просочені газом Циклон Б, усього через півгодини після використання цього газу?
— Чи можливе повне спалення трупів у печі крематорію за 20 хвилин?
— Чи могли печі крематоріїв працювати день і ніч без перерви?
— Чи можна спалювати людські трупи в ровах завглибшки в декілька метрів і якщо так — то за який час?
Жодних "доказів" дотепер не надали.
Назвемо лише два приклади:
— "газові камери на колесах" — спеціальні вантажівки;
— мило, зроблене з людського жиру (газетна качка, що була в ходу ще під час війни 1914-18 рр. "Вбивство газом" це теж, до речі, оновлений і запущений заново варіант оповідань про вбивство газом сербів болгарами в 1916 році).
Джерело: "Дейлі Телеграф", Лондон, 22 березня 1916, с. 7. "Дейли Телеграф", Лондон, 25 червня 1946, с. 5.
Історія про винищування в справжніх "газових камерах на колесах", тобто у вантажівках, у яких тисячі людей нібито вбиті спрямованими всередину вихлопними газами від двигунів, уперше підкинута західній громадській думці газетою "Нью-Йорк Таймс" 16 липня 1943 року, с. 7. Раніше ця тема розвивалася тільки в радянській пресі.
І в цьому випадку знаряддя злочину (сотні або тисячі вантажівок, пристосованих для вбивства) зникли. Жодна із цих вантажівок не фігурувала на жодному процесі як речовинний доказ.
Можна відзначити також, що якщо план "знищення" повинен був залишатися абсолютною "таємницею", як про це казав Хесс, здається дивним, що про нього знали тисячі шоферів вантажівок і члени похоронних команд, завдяки яким тисячі трупів чарівним чином зникли. Всі ці учасники ставали власниками "жахливої таємниці".
Візенталь запустив легенду про "мило із чоловічини" у статтях, опублікованих в 1945 році в газеті австрійської жидівської громади "Дер Нойе Вег". Так у статті з назвою "РІФ" він писав:
"Жахливі слова "відправити на мило" вперше довелося почути наприкінці 1942 року. Це було в Генерал-Губернаторстві (тобто в Польщі), а фабрика знаходилася в Галичині, у Бельзені. Із квітня 1942 року по травень 1943 року 900000 жидів були використані як сировина для цієї фабрики".
Після переробки трупів на сировину, писав Визенталь, "жирові відходи використовувалися для виготовлення мила". І далі: "З 1942 року люди в Генерал-губернаторстві добре знали, що означає мило РІФ. Цивілізований світ не може собі уявити, яку радість це мило викликало в нацистів у Генерал-губернаторстві і їхніх дружин. У кожному шматку мила вони бачили жида, який чаклунським чином засунутий туди і не стане другим Фрейдом, Эрліхом або Ейнштейном"..
Меморіал Яд ва-Шем цілком офіційно відповідає, що нацисти не робили мила з жидівських трупів. Під час війни Німеччина страждала від нестачі жирів і виробництво мила перейшло під контроль уряду. На шматках мила ставилися букви RIF — абревіатура німецьких слів «Reichsstelle für industrielle Fettversorgung» (чистий промисловий жир). Хтось прочитав букву І як J (Jüdisches) і відповідно розшифрував "чистий жидівський жир". Слух поширився швидко.
Існує три документи, які дозволяють, якщо їх серйозно та привселюдно обговорити, покласти кінець полеміці про "газові камери": це "Звіт Лейхтера" (5 квітня 1988), Краківська контр-експертиза від 24 вересня 1990 і Віденська експертиза.
Газ Циклон-Б на основі синильної кислоти, як стверджують, використовувався для вбивства безлічі ув'язнених. Звичайним його призначенням ще до першої світової війни була дезінфекція білизни і інструментів для запобігання поширенню епідемій, особливо тифу. Проте синильна кислота була вперше використана для страти засудженого до смерті в штаті Арізона в 1920 році, а потім і в інших американських штатах — у Каліфорнії, Колорадо, Меріленді, Міссісіпі, Міссурі, Неваді, Нью-Мексико і Північній Кароліні.
Джерело: звіт Лейхтера (№ 9.004).
Інженер Лейхтер був консультантом із цих питань у штатах Міссурі, Каліфорнія і Північна Кароліна. Сьогодні більшість штатів відмовилося від цього способу страти через високу ціну не тільки газу HCN, але й устаткування для його виробництва і застосування, що з урахуванням необхідних заходів безпеки робить цей спосіб страти найдорожчим.