Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Джерело: Поль-Марі де ля Горце. 1939–1945. Невідома війна. Вид. Фламмаріон, Париж, 1955, с. 535.
Цілі були не військовими, а політичними. Черчілль писав в 1948 році у своїй книзі "Друга світова війна" (том VI):
"Було б невірним припускати, начебто доля Японії була вирішена атомною бомбою".
Американський адмірал Вільям А. Ліхі (William A. Leahy) у своїй книзі "Я був там" підтверджує: "На мій погляд, використання цієї варварської зброї в Хіросімі і Нагасакі не дуже-те допомогло у війні проти Японії".
І справді, імператор Японії Хірохіто 21 травня 1945 року вже почав переговори з Радянським Союзом (який ще не знаходився в стані війни з Японією) про капітуляцію своєї країни за допомогою свого міністра закордонних справ і радянського посла Якова Маліка. "Принцові Коное було наказано готуватися до поїздки в Москву для прямих переговорів з Молотовим".
Джерело: Поль-Марі де ля Горце (Paul-Marie de la Gorce), цит. тв., с. 532.
"У Вашингтоні добре знали про японські наміри. Агент "Меджик" (Magic) повідомив про переписку міністра закордонних справ з його колегою в Москві" (там же, с. 533).
Переслідувана мета була не військовою, а політичною, як визнав американський міністр авіації Фінлеттер, який пояснив, що застосування атомних бомб мало на меті "нокаутувати Японію до вступу Росії у війну".
Джерело: "Сатерді ревью оф літерейчер", 5 червня 1944 року.
Американський адмірал Ліхі робить висновок (цит. тв): "Застосувавши першими атомну бомбу, ми опустилися до морального рівня середньовічних варварів… ця нова жахлива зброя нецивілізованої війни, це сучасне варварство, негідне християн"
Таким чином, для всіх цих керівників, якби справжній Міжнародний трибунал, складений із представників нейтральних країн, посадив їх на лаву військових злочинців поруч із Герінгом і його бандою, у всіх цих "газових камерах", "геноцидах" і "Голокостах" виявилося б алібі для виправдання їхніх власних злочинів проти людяності.
Американський історик Олбрайт, який був директором Американської школи східних досліджень, пише у своїй узагальнюючій праці "Від кам'яного віку до християнства. Монотеїзм і його еволюція" (французький переклад — Вид. Пайо, 1951) після того, як він виправдав "священне винищування", зроблене Ісусом Навином у ході його вторгнення до Ханаану (с. 205): "Ми, американці, можливо, маємо менше прав судити ізраїльтян, тому що ми винищили тисячі "індіанців у всіх куточках нашої величезної країни і зібрали тих хто залишився у великі концтабори".
Термін "Голокост", застосовуваний до однойменної драми з 70-х років після появи книги Елі Візеля "Ніч" (1958) і став особливо популярним після виходу фільму з такою ж назвою, ще більше висловлює бажання зробити злочини, скоєні проти жидів, винятковою подією, яку не можна й порівнювати ні із загибеллю інших жертв нацизму, ні з яким-небудь іншим злочином в історії, тому що стражданням і смерті надається сакральний характер. Універсальний словник Ларусса (2 том, Париж, 1969, с. 772) визначає Голокост так: "Жертвопринесення в жидів, за якого жертва повністю пожиралася вогнем".
Мучеництво жидів, таким чином, ставало непорівнянним ні з яким іншим — завдяки своєму жертовному характеру воно включалося в божественний план як розп'яття Христа в християнській теології, знаменуючи собою початок нової епохи. Це дозволило одному рабинові сказати: " Створення держави Ізраїль — це відповідь Бога на Голокост"
Щоб Голокост дійсно мав сакральний характер, необхідно, щоб це було:
— повне знищення;
— спалення.
а) Повне знищення. Для цього потрібно, щоб передбачалося "остаточне вирішення" жидівського питання, що представляло собою знищення. Але, повторю, ніколи не вдалося представити жодного тексту, який доводив що під "остаточним вирішенням" жидівського питання мали на увазі знищення.