Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Джерело: Жидівське телеграфне агентство, 20 червня 1986. "Джуїш Джорнал", Нью-Йорк, 27 червня 1986.
Один з фільмів, що вніс найбільший вклад у маніпуляцію світовою громадською думкою — телефільм "Голокост", який є злочином проти історичної істини. Його основна ідея: подія такого масштабу, як знищення 6 мільйонів жидів, не могла залишитися непомічениою усім німецьким народом. Отже, якщо німці не знали — це через те що вони не хотіли знати, і тому вони винні".
Джерело: "ЛІберасьон", 7 березня 1979.
А от отрутні плоди, які приносять ці "катехізиси ненависті": "Всіх ворожі агентів потрібно вислати з країни. Вже два роки ми просимо дозволу зробити це. Те, що нам потрібно — просте і зрозуміле: дозвіл і достатня кількість кораблів. Обов’язок підтримувати ці кораблі на плаву, на жаль, покладений на паризький муніципалітет".
Джерело: Паризький офіційний муніципальний бюлетень, звіт про засідання 27 жовтня 1962 року, с. 637.
Це не було необміркованим зауваженням, що пан Москович підтвердив на затіяному ним самим процесі за позовом про наклеп: "Я дійсно шкодував, що вороги Франції не знищені… жалую й дотепер!" ("Ле Монд", 17 січня 1963).
Після першої серйозної і тверезої книги, написаної зараз же після звільнення з Бухенвальда "Концентраційний Всесвіт" (Вид. Мінюі, 1946), Давид Руссе показав нам у тонкій літературній формі в "Днях нашої смерті" більшість затасканих шаблонів, які являють собою матрицю літератури про концтабори.
В "Треблінці" Мартіна Грея були використані послуги великого французького письменника для опису табору, куди він жодного разу не ступав ногою. Від фальшивих архівів Міністерства в справах ветеранів, "відкритих" Сержем Кларсфельдом до брехливих апокаліптичних писань Елі Візеля (лауреата Нобелівської премії), що навіть бачив "своїми очима", "гігантські язики полум'я", що піднімалися з рову, куди "кидали маленьких дітей" (це полум'я не засік жоден з американських літаків, що постійно літали над табором). У ритмі крещендо жаху та марення він додає:
"Пізніше я почув від свідка, що кілька місяців потому земля не переставала трястися, і час від часу з неї виривалися гейзери крові" (цього разу йдеться про "свідка" Бабиного Яру).
Джерело: Елі Візель. Слова іноземця. Вид. дю Сей, 1982, с. 192, 86.
Апофеоз белетризованих бестселерів такого роду — "Щоденник Анни Франк". Цей чудесний і зворушливий роман підмінює собою реальність і знову міф маскується під історію.
Англійський історик Девід Ірвінг, виступаючи на процесі Цюнделя в Торонто 25 і 26 квітня 1988 (33.9399–9400), сказав про "Щоденник Анни Франк":
"Батько Анни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, зрештою дав згоду на лабораторні дослідження рукопису "Щоденника", чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний".
Цю експертизу провела лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені. Її висновок: частина "щоденника" Анни Франк написана кульковою писачкою (такі писачки з'явилися в продажі тільки в 1951 році, а Анна Франк померла в 1945).
Девід Ірвінг продовжував:
"Мій власний висновок щодо "Щоденника" Анни Франк такий, що значна його частина дійсно написана жидівською дівчинкою. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франка, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько та інші невідомі мені особи внесли невідому кількість правок у цей "Щоденник", щоб надати йому комерційний вигляд — і це збагатило одночасно і Фонд Анни Франк. Але як історичний документ, ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був підроблений".
Цей " Шоа-Бізнес" використовує лише "свідчення", що згадують про різні способи вбивства жертв газом, але нам жодного разу не показали, як діє хоча б одна "газова камера" (Лейхтер показав фізичну та хімічну неможливість цього), жодної з тих незліченних вантажівок, які нібито служили "газовими камерами на колесах" з використанням вихлопних газів моторів, ні тонн попелу від трупів, що залишився після кремації.
"Немає жодної світлини газових камер, а трупи обернулися на дим. Залишилися лише свідки".
Джерело: Ле Нувель Обсервер", 26 квітня 1985 року.
Нескінченна дешевка Клода Ланцмана творилася в такий же спосіб. Сам автор визнав:
"Довелося робити цей фільм з нічого, без архівних документів, усе вигадувати".
Джерело: "Ліберасьон", 25 квітня 1985 року.