Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Примітно, що "Енциклопедія юдаїка" (1971) і "Енциклопедія Голокосту" (1990) тепер навіть не згадують цей опус, оскільки, безсумнівно, вважають його дискредитованим після критики якій піддав його Поль Рассіньє.
Його перше твердження: коли він прибув у табір (наприкінці травня 1944 року), винищування в газових камерах тривало вже 4 роки. Але Нюрнберзький документ No 4.401 указує, що команди крематоріїв були утворені лише в серпні 1942 року, а документ 4.463 — що вони були готові лише 20 лютого 1943 року.
У серпні 1960 року Мюнхенський інститут сучасної історії зробив заяву для преси:
"Газові камери в Дахау ніколи не були добудовані та не вводилися в дію… Масове знищення жидів у газових камерах почалося в 1941-42 р. і тільки в деяких місцевостях окупованої Польщі, за допомогою технічних установок, призначених для цієї мети, але в жодному разі не на німецькій території".
Джерело: "Ді Цайт", 19 серпня 1960.
Інші приклади.
Заукель (один з головних обвинувачуваних). Засідання Нюрнберзького Трибуналу 30 травня 1946 року:
"Я підтверджую, що мій підпис фігурує в цьому документі. Я прошу в трибуналу дозволу пояснити, яким чином цей підпис був отриманий.
Цей документ був мені представлений у готовому вигляді. Я попросив дозволу прочитати його і вивчити, щоб вирішити, чи повинен я його підписувати. У цьому мені відмовили… Потім увійшов чи то польський, чи то російський поліцейський і запитав: "Де цей листок Заукеля? Ми заберемо Заукеля із собою, а його родина буде доставлена на радянську територію". Я батько п'ятьох дітей і, розмислюючи про свою родину, я підписав цей документ".
Зі свідчень обвинувачуваних особливо викривальними були показання генерала Олендорфа. Він керував з літа 1941 по літо 1942 року "айнзацкомандами", яким було доручено знищувати політичних комісарів, котрі керували партизанським рухом на півдні Росії. На Нюрнберзькому процесі він заявив, що одержав усні накази, що додали до його функцій знищення жидів, включаючи жінок і дітей за допомогою спеціально пристосованих для цієї мети вантажівок.
Джерело: МВТ[7], том IV, с. 311–355, т. ХХІІ, с. 478–480, 491–494, 505–510, 538.
Свідчення генерала Олендорфа на його другому процесі (дев'ятий процес НВС) було зовсім іншим. Спочатку він відмовився від своїх заяв перед МВТ, що стосуються усного наказу про винищування жидів: він визнав, що вбивав жидів і циганів, але в рамках боротьби проти партизанів, а не відповідно до особливого плану знищення жидів і циган. Він зізнався також, що вбив 40000 чоловік, а не 90000, як він засвідчив перед МВТ.
Джерело: НВС, том IV, с. 223–312.
Історикам критичного напрямку не протиставляється ніякої зустрічної критики, не проводиться жодних наукових дискусій: у найкращому разі їхні роботи замовчуються, у найгіршому випадку проти них застосовуються репресії.
Замовчуються, наприклад, роботи Поля Рассіньє, історика та колишнього в'язня таборів Бухенвальд і Дора. Цей батько критичної історії гітлерівських злочинів опублікував книги: "Брехня Одіссея", "Драма європейських жидів", "Справжній процес Ейхмана".
В Америці був оточений змовою мовчання та піддався багатьом переслідуванням інженер Лейхтер, фахівець із страт за допомогою газу в деяких американських в'язницях, який здійснив суто технічні експертизи "газових камер" в Освенцімі під час вищезгаданого процесу Ернста Цюнделя в Торонто.
Репресіям піддався професор Форіссон, вигнаний з кафедри професора Ліонського університету. Його судили, а потім була спроба його вбити, притому він був серйозно поранений — і все через те, що він поставив під сумнів існування "газових камер".
У березні 1978 року був убитий французький історик Франсуа Дюпра за те, що опублікував брошуру одного австралійця, що ставить під сумнів цифру 6 мільйонів убитих.
Анрі Рок не отримав докторський ступень за свою дисертацію з оцінкою "дуже добре", тому що піддав критичному аналізу "звіт Герштейна".
Видавець "Анналь д'істуар ревізіоніст" П’єр Гійом був змушений відмовитися від видання цього журналу, після того як його розорили штрафами і побили вітрини його книгарні.
У Німеччині юрист Вільгельм Штегліх у своїй книзі "Міф про Освенцім" (1978) піддав критичному дослідженню тексти, свідчення і знаряддя злочину в концтаборах і виявив безліч протиріч. За це в нього відібрали навіть звання доктора права, спираючись на гітлерівський закон від 7 червня 1939 року. (Кодекс Рейха, том 1, з 1326).
7
МВТ — скор. Міжнародний військовий трибунал — суд над головними військовими злочинцями. НВС — Нюрнберзькі військові суди — загальне позначення наступних процесів менш важливих злочинців. Деякі з обвинувачуваних фігурували на декількох із цих процесів. Генерал Олендорф обвинувачувався на дев'ятому з них — див. т. 4 НВС.