Бійцівський клуб
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3921-7
- Переводчик: Юрій Стронґовський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бійцівський клуб». Краткое содержание книги:
Видавництво «Фоліо» презентує: вперше українською — культовий роман нашого часу «Бійцівський клуб». Це те, що варто читати…
Проект «Каліцтво» врятує світ. Культурний льодовиковий період. Заздалегідь викликані темні віки. Проект «Каліцтво» змусить людство піти у сплячку, відпочити стільки, щоби Земля відновилася.
«Ти узаконюєш анархію, — каже Тайлер. — Сам побачиш».
Так само як бійцівський клуб чинить із клерками й маминими синками, проект «Каліцтво» зламає цивілізацію, щоб ми зробили щось ліпше з цього світу.
«Уяви, — каже Тайлер, — вистежувати лося повз вітрини супермаркету межи смердючих вішалок із зогнилими сукнями і смокінгами; носити шкіряний одяг, який прослужить тобі все життя, і дертися товстими ліанами кудзу по “Sears Tower”. Джек і бобове стебло, ти видерешся вище рівня вологих лісів, і повітря буде настільки чистим, що ти розгледиш, як маленькі фігурки мелють зерно і розкладають пасма оленини для в’ялення на порожній автостоянці чи на закинутій суперавто-страді, що вісьмома смугами під серпневим сонцем пролягла на тисячі миль».
«Ось мета проекту “Каліцтво” — сказав Тайлер, — повне й невідворотне знищення цивілізації».
Що наступне в проекті «Каліцтво», знає лише Тайлер. Друге правило — ти не ставиш питань.
«Не купуйте набоїв, — каже Тайлер Комітету Насильства. — І щоби ви цим не переймалися — так, ви будете вбивати».
Підпали. Насильство. Шкідники й дезинформація.
Без питань. Без питань. Без вибачень і брехні.
П’яте правило проекту «Каліцтво» — ти маєш вірити Тайлеру.
Глава 17
Бос приносить ще один аркуш і кладе його на стіл поруч мого ліктя. Я вже не ношу краватки. Бос одягнув синю, тож, мабуть, сьогодні четвер. З того часу як бос знайшов правила бійцівського клубу, а я припустив, що можу розстріляти його з карабіна, ми з ним не перекидаємося й парою слів на день, а двері до його офісу постійно зачинені. А я ж тільки блазнював.
Або ж я міг подзвонити до відділу перевірок Міністерства транспорту. Існує кріплення переднього сидіння, яке ніколи не тестувалося на зіткнення перед запуском у виробництво.
Якщо знаєш, де шукати, шафи сповнені скелетів.
Доброго ранку, кажу.
Він каже: доброго.
Поруч мого ліктя лежить інший важливий таємний документ, «тільки для моїх очей». Тайлер хотів, щоби я друкував і робив копії. Тиждень тому він кроками підрахував розмір підвалу в орендованому будинку на Пейпер-стрит. Шістдесят п’ять довжин підошви вздовж і сорок — ушир. Тайлер думав уголос.
«Скільки буде шість на сім?»
Сорок два.
«А сорок два на три?»
Сто двадцять шість.
Тайлер дав мені аркуш нотаток і сказав набрати його й зробити сімдесят дві копії.
Нащо стільки?
«Тому що, — сказав Тайлер, — саме стільки осіб можуть спати в підвалі, якщо ми покладемо їх на триповерхові армійські ліжка».
А спорядження? — спитав я.
Тайлер сказав: «Вони не приноситимуть нічого поза списком, і все це має вміститися під матрацом».
Список, знайдений моїм босом у копіювальній машині, лічильник якої все ще стояв на сімдесяти двох копіях, містив:
«Принесення вказаних речей не гарантує допуску до тренувань, але жодна кандидатура не буде розглянута, доки волонтер не прибуде з указаними речами та п’ятьмастами доларів на особистий похорон».
«Кремація невпізнаного тіла коштує триста доларів, — сказав мені Тайлер, — і ціна продовжує зростати. Кожен, хто вмирає без таких грошей, відправляється до анатомічного кабінету».
Ці гроші завжди мають міститись у взутті волонтера, тож навіть якщо він помре, його смерть не обтяжить проект «Каліцтво».
Також волонтер мусить прибути з такими речами:
Дві чорні сорочки.
Двоє чорних штанів.
Одна пара важкого чорного взуття.
Дві пари чорних шкарпеток і дві пари простої чорної білизни.
Одна щільна чорна куртка.
Це враховуючи одяг на волонтері.
Один білий рушник.
Один матрац з армійських поставок.
Одна біла пластикова миска.
Бос усе ще поруч, я беру оригінал і кажу: «Дякую». Бос повертається до свого кабінету, і я повертаюся до роботи — розкладаю пасьянс на комп’ютері.
Після роботи я віддаю Тайлерові копії, так минають дні.
Приходжу на роботу.
Повертаюся додому.
Приходжу на роботу.
Повертаюся додому, а там на ґанку стоїть хлоп. Хлопець біля вхідних дверей із запасною чорною сорочкою і штанями в брунатному паперовому пакеті, і решта необхідного в нього теж є: і білий рушник, і армійський матрац, і пластикова миска лежать на поруччі ґанку. З вікна на східцях ми за ним спостерігаємо, і Тайлер каже мені його відіслати: «Він замолодий».