Бійцівський клуб
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3921-7
- Переводчик: Юрій Стронґовський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бійцівський клуб». Краткое содержание книги:
Видавництво «Фоліо» презентує: вперше українською — культовий роман нашого часу «Бійцівський клуб». Це те, що варто читати…
Тайлер сказав: «Сприйміть це як ранній вихід на пенсію».
Через Тайлера пройшли сотні копій.
Фільми поверталися до дистрибутора. Фільми виходили в повторний показ. Комедії. Драми. Мюзикли. Мелодрами. Пригодницькі бойовики.
Із доданими Тайлером кадрами порнографії.
Содомія. Феляція. Кунілінгус. Бандаж.
Тайлеру не було чого втрачати.
Тайлер був пішаком у цьому світі, його сміттям.
Ось що Тайлер звелів сказати керуючому готелем «Pressman».
На іншій роботі Тайлера, в готелі «Pressman», він був ніким. Ніхто не переймався, чи живий він, чи мертвий, і він відповідав їм довбаною взаємністю. Ось що Тайлер звелів мені сказати в офісі керуючого готелем із охоронцями за дверима.
Після всього ми з Тайлером сиділи допізна й розповідали один одному про все це.
Якраз після того, як Тайлер пішов до спілки кіномеханіків, він наказав мені піти і побалакати з керуючим готелем «Pressman».
Ми з Тайлером ставали все більш схожими на близнюків. У нас обох були розбиті щелепи, наша шкіра втратила пам’ять і забула, куди повертатися на місце після удару.
Мої шрами були з бійцівського клубу, а обличчя Тайлера втратило форму через президента спілки кіномеханіків. Коли Тайлер виповз із офісу спілки, я пішов на зустріч із керуючим готелем «Pressman».
Я сидів там, в офісі керуючого готелем «Pressman».
Я — Вишкірена Помста Джо.
По-перше, сказав керуючий готелем, у мене три хвилини. У перші тридцять секунд я розповів йому про сцяння до супів, бздіння на крем-брюле, чхання на тушкований цикорій, а тепер я хотів, щоби готель щотижня висилав мені чек у розмірі моєї зарплатні плюс приблизні чайові. Натомість я більше не приходитиму на роботу й не піду до газет чи закладів охорони здоров'я зі зніченим, слізним зізнанням.
Заголовки:
«Розкаяння: офіціант зізнається в сплюндруванні їжі».
Звісно, кажу, мене можуть і посадити. Можуть мене повісити, відрізати мені яйця, протягти вулицями, здерти шкіру й спалити лугом, але готель «Pressman» назавжди лишиться місцем, де найбагатші світу цього споживали сцяки.
Слова Тайлера спадають із моїх вуст.
А я ж був такою приємною людиною.
В офісі спілки кіномеханіків Тайлер сміявся після того, як президент спілки вдарив його. Одним ударом Тайлера вибили зі стільця, він сів, спершись на стіну, і сміявся.
«Давай, ти ж мене не вб'єш, — сміявся Тайлер, — ти, тупий мудак. Вибий з мене лайно, проте ти мене не вб’єш».
Тобі забагато чого втрачати.
У мене ж нема нічого.
А в тебе є все.
Уперед, прямо в живіт. Пройдися ще раз моєю пикою. Вибий мені зуби, проте виплачуй чеки. Зламай мені ребра, проте якщо ти проґавиш бодай тиждень оплати, я влаштую розголос, і тебе з твоєю нікчемною спілкою втоплять у позовах від кожного власника кінотеатрів, кожного дистрибутора фільмів і кожної матусі, чия дитинка побачила стирчака у «Бембі».
«Я сміття, — каже Тайлер. — Я сміття, лайно і псих для тебе і для цього довбаного світу. Тобі все одно, де я живу, чи як почуваюся, чи що я їм або чим годую своїх дітей, або як оплачую лікаря, коли хворію, — так, я тупий, і знуджений, і слабий, проте все одно: ти за мене відповідаєш».
Сиджу в офісі готелю «Pressman», мої губи досі поділені на десять частинок. Анус у моїй щоці дивиться на керуючого готелем і виглядає дуже переконливо.
Власне, я сказав приблизно те саме, що й Тайлер.
Після того як містер президент скинув Тайлера на підлогу, після того як цей містер побачив, що Тайлер не захищається, його честь зі своїм величезним, мов «кадиллак», тілом, більшим і сильнішим, ніж йому коли-небудь у житті знадобиться, його честь розмахнувся і вперіщив Тайлерові по ребрах, а Тайлер сміявся. Його честь зарядив Тайлеру по нирках, коли той скоцюрбився, але Тайлер продовжував сміятися.
«Давай, зроби це, — казав Тайлер. — Повір мені. Тобі полегшає. Ти чудово себе почуватимеш».
В офісі готелю «Pressman» я питаю керуючого готелем, чи можу скористатися їхнім телефоном, і набираю номер газетного відділу міських новин. Керуючий готелем спостерігає, а я кажу:
— Привіт, я скоїв страшний злочин супроти людства в якості політичного протесту. Я протестую проти експлуатації робітників сфери обслуговування.
Якщо мене посадять, мова вже йтиме не про неврівноваженого робітника, що сцить до супу. Усе це набуде героїчних масштабів.
«Офіціант-Робін Гуд, заступник знедолених».
Мова йтиме про значно більше, ніж один готель і одного офіціанта.
Керуючий готелю «Pressman» дуже м’яко відбирає в мене слухавку. І каже, що більше не хоче, аби я тут працював, принаймні не з таким виглядом.