Бійцівський клуб

Добрий поліцейський — поганий поліцейський.

Я знову кричу на бідного хлопця. За шість годин виходить Тайлер і каже, що йому шкода, проте ні. Хлопець має піти. Тайлер каже, що він викличе поліцію, якщо той не піде.

А хлопець лишається.

Його речі досі в канаві. Вітром паперовий пакет знесло геть.

А хлопець лишається.

На третій день перед дверима стоїть інший волонтер. Містер янгол ще там, і Тайлер спускається і каже йому: «Заходь. Підбери знадвору речі й заходь».

Новенькому Тайлер каже, що йому шкода, але то була помилка. Новенький надміру старий для тренувань, і чи не зволить він піти.

Щодня я ходжу на роботу. Я повертаюся додому, і щодня на ґанку чекають один-два хлопці. Вони не дивляться тобі в очі. Я зачиняю двері й лишаю їх на ґанку. І так щодня, часом хтось із волонтерів іде, але переважно вони стоять, мов прибиті, три дні, доки більшість із сімдесяти двох ліжок, куплених і встановлених нами з Тайлером у підвалі, не заповнюється.

Якось Тайлер дає мені п’ятсот баксів готівкою і каже зберігати їх у взутті. Гроші на мій похорон. Ще одна давня традиція буддистських монастирів.

Я повертаюся з роботи, а дім повен незнайомців, прийнятих Тайлером. Усі вони працюють. Весь перший поверх перетворюється на кухню і на миловарню. Ванна ніколи не буває вільна. Зграйки людей щезають на кілька днів і повертаються із червоними гумовими пакетами рідкого водянистого жиру.

Якось ввечері Тайлер піднімається нагору, де я ховаюся в своїй кімнаті, й каже: «Не чіпай їх. Усі вони знають, що робити. Це частина проекту «Каліцтво». Ніхто з них не знає всього плану, проте кожен із них натренований на ідеальне виконання одного простого завдання».

Правило проекту «Каліцтво» — ти маєш вірити Тайлеру.

Потім Тайлер щез.

Зміни хлопців із проекту «Каліцтво» весь день топлять жир. Я не сплю. Усю ніч я чую, як інші зміни додають луг і нарізають мило, висушують його на декові, тоді запаковують кожен шматок у тканину й ставлять етикетку «Миловарня Пейпер-стрит». Усі, окрім мене, знають, що робити, а Тайлера не буває вдома.

Я кидаюся на стіни, мов миша, що потрапила до годинникового механізму з мовчазними людьми, енергійними, мов натреновані мавпочки, що готують, і працюють, і сплять позмінно. Перемкни важіль. Натисни кнопку. Зміна космічних мавпочок весь день готує їжу, і весь день зміни космічних мавпочок їдять із принесених ними білих пластикових мисок.

Якось вранці я йшов на роботу, а на ґанку, вбраний у чорне взуття, сорочку й штани, стоїть Великий Боб. Питаю його: він бачив Тайлера останнім часом? Це Тайлер сюди його послав?

— Перше правило проекту «Каліцтво», — каже Великий Боб із випростаною спиною і зсунутими підборами, — ти не питаєш про проект «Каліцтво».

То яке ж завдання, що не вимагає мізків, доручив йому Тайлер, питаю. Є ж хлопці, що тільки й роблять, що варять рис, чи миють миски, чи прибирають сортир. Усенький день. Чи пообіцяв Тайлер Бобові просвітлення, якщо той шістнадцять годин на добу пакуватиме шматки мила?