В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
1841 рік. У грудні надруковано поему Тараса Шевченка «Гайдамаки» (квиток на випуск тиражу у світ підписаний 21 березня 1842 року). В листі до Г. Тарновського 26 березня 1842 року поет писав: «Я думаю, что ви меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». Било мне с ними горя, насилу випустил цензурний комитет, возмутительно да и конечно, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтоби не спохватились».
1844 рік. У поемі Тараса Шевченка «Тризна», яка вийла у квітні у двох редакціях (у журналі «Маяк» та окремим виданням) цензори зняли уривок — роздуми героя про окрадену царизмом Україну («О святая! Святая родина моя! Чем помогу тебе, родная? И ты закована, и я…») — всього 21 рядок. Слово «тиранам» було замінено на «строптивым».
1847 рік. Цар Микола І, після доповіді йому III відділом матеріалів про Кирило-Мефодієвське товариство, звелів, окрім іншого: «12) Напечатание сочинения Шеченка «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чернишенко», Костомарова «Украинские баллади» запретить и изъять из продажи. 13) Цензорам, дозволившим печатать упомянутие сочинения, сделать строгий виговор… и от министра просвещения предписать вообще цензорам обращать на труди литераторов более строгое внимание».
1847 рік. М. Максимовичу не дано дозволу на видання в Києві науково-літературного місячника «Киевский собеседник», бо «Государь Император изволил признать, что число существующих у нас журналов уже слишком велико».
Уряд не дозволив видання в Києві «Киевской газети».
Після розгрому кирило-мефодіївців цензура дуже суворо й недовірливо ставилася до українського слова. Як писав Микола Костомаров у статті-листі до редакції журналу «Колокол» (опублікована 15 січня 1860 року під назвою «Україна»), «после Киевского дела запрещены били все сочинения обвиненных и цензура и шпыонство начали ужасно свирепствовать против Малороссиы; не только малороссийские книги подвергались недозволению являться на свет, приследовали даже учение статьи о Малороссии на великорусском язике; самые названия Украйна, Малороссия, Гетьманщына считались предосудительними».
5 червня. Міністр народної освіти С. Уваров видав циркуляр, яким зобов’язував цензорів дозволити публікації на державні й політичні теми «только в пределах самой строгой умеренности».
1848 рік. За розпорядженням імператора Миколи І було засновано негласний комітет, який розглядав видання, які вже вийшли у світ, і доповідав цареві про все «противоречащее видам правительства». Цим було запроваджено, поряд з уже діючою попередньою, і каральну цензуру.
1853—54 роки. Між Київським цензурним комітетом та членами Київської Тимчасової комісії для розбору давніх актів, які готували до друку «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки», виникла суперечка: цензура домагалася вилучення окремих місць, в яких вбачала «особое пристрастие» до української національності.
1854 рік. Після семи років цензурних поневірянь вийшов упорядкований Амвросієм Метлинським збірник «Народные южно-русские песни». Причіпки цензури були настільки неймовірні, що викреслювався навіть такий рядок як «кінь гуляв на волі», (у другому збірнику «Альманах», який цензура протримала три роки й повернула геть знівечений).
1856 рік. Синод заборонив продавати книжку Григорія Сковороди «Брань архистратига Михайла со Сатаною о сем: легко бить благим», опубліковану з цензурними купюрами ще 1837 року.
1858 рік. ІІІ відділ не дав дозволу Пантелеймонові Кулішу на видання журналу «Хата», який мав бути присвячений словесності, історії, етнографії та сільському господарству. Конфіскація «Граматики» Пантелеймона Куліша, виданої в Петербурзі 1857 року.
1860 рік. Після тривалої і складної боротьби з III відділом Петербурзьким цензурним комітетом, Головним управлінням цензури та Петербурзькою духовною цензурою вийшов «Кобзар» Тараса Шевченка. Зі свого доробку поет зміг провести через цензурні рогатки лише десяту частину — сімнадцять творів.
«Історія «Кобзаря» 1860 р. — один з найяскравіших прикладів тяжкого цензурного гніту в добу «ліберального» царювання Олександра /І», — коментує цей факт Василь Бородін, автор книжки «Т. Г. Шевченко і царська цензура».