Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Тоді я став подорожувати. Я бачив різні речі. Я бачив марево Малі, пінгвінів із рожевими бровами на скелях біля Кейптауна і вертикальну аскезу Індії, я пішов на Тибет, бо там живуть найправильніші люди цієї землі.
І коли повертався, я думав про Сірого, мені хотілося поставити йому кілька запитань. Я зустрів Сірого зовсім випадково, на автобусній зупинці, коли, віддавши в ремонт на вулиці Обручова свій неновий автомобіль, збирався їхати додому.
— Від’їздився? — спитав він.
— Я був на Тибеті, — не без гордості сказав я, намагаючись його трохи вразити.
— На хуй мені твій Тибет? — сказав Сірий.
Він сів в автобус і поїхав.
Агенти з торгівлі нерухомістю, дільничні лікарі — всі, хто має щоденний доступ до простого народу, вражені мірою його здичавілості.
За фасадом великого міста, у надрах «убитих» комунальних квартир, із гнилим серпантином зовнішньої електропроводки, «жучками», гачками, затулками, синюшними стінами, битими шибками, потрісканими підвіконнями, відірваними дверними ручками, тазами, затхлістю, там, де вулиця починається з коридору, труби сльозяться, у вбиральнях собачий холод і гола лампочка, розселена Росія, що дотепер продовжує допетровські часи. Випадково помилишся номером телефону — відгукнеться із глибини колодязя несамовитий голос — з розмаху в’їдеш у Середньовіччя.
Неадекватність елементарних уявлень, фантастичні образи світу, що скупчилися, рояться і розмножуються в головах, малинові прищепки і друшляки під відклеєними шпалерами, що повисли навиворіт — газетні жовті гасла, що розвінчують чи то Бухаріна, чи то Ізраїль, сморід старої білизни, тремтячі руки з розпухлими венами, кмітливість таргана, за яким ганяються з капцем у руці, хитрування, непомірні претензії на порожньому місці, невибагливість, дикий алкоголізм, відсталість, яка не піддається аналізу при тому, що цілий день не вимикається телевізор, сварки, лайки як норма життя, нашіптування, пересуди, плітки, ненависть, скнарість, убогість — весь цей клубок злиплої свідомості перекочується по всій країні. Дохле гарматне м’ясо, непередбачуваний фаталізм, готовий фарш для ницої демагогії, недобре примруження, припиздяний рокер, маніяк із лобзиком, невитравний запашок газу, нестійкість реакції, хвороби всіх видів, фізичне каліцтво, незрозуміла гордість за прожиті роки, нестрижена сивина, параліч волі, невміння підсумувати свій досвід, хибні поняття про історію хоча б учорашнього, прожитого ними ж, як свідками, дня, мозкові вузли карикатур з неминучим Хрущем і бровастим хануриком, поклоніння силі, нелюдська слабкість — ось той люд, що живе — не живе, але який є і який ми занадто рідко беремо до уваги як реальність.
Деренчать у їхніх кімнатах слабенькі серванти.
Сплетіння марення й посилання на шваґра, коли доводяться недоказові речі, коли наївність — найніжніше з усіх слів, яке можна підібрати, характеризуючи їхні думки — яке випробування для будь-якої людини, що обрала своєю релігією любов до ближнього, яке знущання з неї.
Міль з’їла плюшеві подушечки.
Надія на те, що комуналки розселяться, теж наївна. Комуналка, як світло непогаслого місяця, —
норма російської ментальності. Вона ж — модель жаданої соборності. Засрані під’їзди й підворіття, непрочищені, засмічені, як сміттєпроводи, печерні люди метафізичні. їхній розрізнений посуд, гнуті ложки-виделки підзвітні лише божественному суду. Вони знижують уявлення про людину, контакт із ними породжує гострі емігрантські наміри, спільне проживання викликає думки про пекло.
Запущена Росія, яка ніколи не провітрювалася, ніколи не сподобилася на добре людське слово, не розуміла логіки свого розвитку — скільки таких людей? мільйони? десятки мільйонів?
Середньовіччя без середньовічних символів віри, втілене в образи комусь дуже близьких людей, не береться до уваги в розмові про країну, де виставляються напоказ підсвічені французами фасади сталінської архітектури, які серед новітніх будівель здаються заледве не італійським містом. Чи треба говорити, що Росія із голою лампочкою, спадщина допетровського, дореволюційного, радянського та сьогоднішнього часу, безініціативна настільки, що на її тлі Обломов видається Штольцом, і ми покликані із цим «пасивом» миритися?
Завжди знайдеться ватага доброзичливців, які кинуться скажено виступати проти середньовіччя, наводити приклади щасливої соборності, зі стійким графіком чергувань по прибиранню місць загального користування, зі скромним затишком і гуталіном, коли жіночки ходять у східних халатах, сидять на диванах, задумливо підібравши ноги. Вони закричать: а що ж народ міг зробити? Саме так — що? Я знаю цих доброзичливців, як облуплених. Вони роблять свою роботу настільки грубо, що по природі не дуелездатні.