Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Росіяни знають краще географію, ніж історію. Історії росіяни зовсім не знають. Росіяни все забувають. Я дивлюся на людей, як на допоміжний матеріал. Мені вони часом бувають потрібні, щоб не було нудно. Я з ними розважаюся, потім викидаю. Мене дивує, коли хтось із ентузіазмом говорить про те, про се. Мені це здається непристойним.
Сірий вирішив боротися за демократію й потрапив до в’язниці. Він там теж продовжував боротися. Із в’язниці вийшов педерастом. Тепер живе в Європі й ображається на увесь світ.
Дебелі. Я б хотів мати багато друзів, але вони мені швидко набридають. У них немає бажання повеселитися. Мій нині покійний французький приятель розповідав, що, коли переїжджав кордон Росії, у нього в голові лунав «клич!» і йому здавалося, що приїхав у цирк. Усе несправжнє. Зате кайф.
Навіть дивно, що в Росії так брудно живуть. Це не пояснити браком грошей. Помити підлогу можна й зовсім безгрошовій людині. Але підлоги брудні, шпалери засрані. На люстрі висять штани. Холодильник лежить боком на підлозі. Всі стелі залиті. Ті — жовті, ті — чорні. Якщо чорні, це погано, виходить, балки гнилі. Навіть незрозуміло, чому все аж так засрано.
Правда, є оселі, де чистіше. І думаєш: ось же метушаться, пилюку витирають. Але не з повагою думаєш. А так — між іншим.
Усе-таки найголовніше російське слово — бруд. У Росії все брудне: машини, думки, дівки, квіти, поля, весна. Про брудну весну писав Пушкін, а потім замислився і не надрукував, посоромився. А можливо, якби надрукував, то вийшла б інша, чиста Росія, хто знає.
— А ти справді переховувався на Ваганьківському кладовищі?
— Ну.
— А що ти там робив?
— Обгризав кістки знаменитостей. — Сірий помовчав і додав: — Можна, звичайно, навести лад у Москві. Москва стала кращою.
Я знайшов для себе Америку. Америка танцює. Америка співає. Америка дивиться на мене розплющеними очима.
— Америко, — сказав я, — давай вирішувати, що нам робити.
— Давай вирішувати, — відповіла Америка.
І ось тут було важке рішення. Я захитався.
— Як добре послати мою батьківщину на хуй! — сказав я. — Як добре сховатися в Сан-Франциско.
Там так безтурботно. Там так по-американському. Я завис. Ти приїхала, щоб мене відвезти. Там у тебе яхти. Комп’ютери. День народження. Але що мені робити з тобою? Життя — не гума.
Сірий закохався в наглядачку. Весела така наглядачка, не нудна. Вона стала його таємною нареченою. Вона його викупила. Він звільнився. Жили разом у передмісті. Грали в дурня. Разом вчинили збройний розбій, щоб зіграти весілля. Когось убили, когось покалічили. Менти чомусь їх не спіймали.
У кожного росіянина, на подив іноземцям, є не тільки ім’я, а й по батькові.
— Росіянин без по батькові, як чоловік без трусів, — сказав мені старий римський професор філології.
Поверхове спостереження. Але навіть мій російсь-
кий друг, великий шанувальник імен-по батькові, який знає всіх росіян на ім’я та по батькові, ставиться до цих імен-по батькові як до допоміжних елементів. На відміну від нього, я впевнений, що ім’я-по батькові, з’єднуючись цугом, створює образ людини і забезпечує її присутність навіть там, де цієї людини немає.
Росію занапастили імена-по батькові. Саме завдяки причепам «по батькові» могла виникнути така згубна ідея воскресіння батьків. Росіянин тягає на собі батька впродовж усього життя.
Мертвий вантаж.
— Навіщо в нас мат? — запитав я його.
— Мат треба берегти, як зіницю ока, — наказав Сірий. — Мат — наше паливо. Як гас. Його не можна розбазарювати.
— Росія розвалиться?
— Ти що, журналіст? — здивувався Сірий. — Росія саме тим і гарна, що непередбачувана. Це її конституція, і хто цього не розуміє, той мудак. Росія може розвалитися дуже просто! А може й не розвалитися. Росія може перемогти німців, а програти фіннам або ще якимсь папуасам.
Я подивився на Сірого. Вигляд у нього був такий, ніби він щойно виліз із барлогу.
Потім я його довго не бачив. До яких би хитрощів не вдавався, я не міг його побачити. Я познайомився з ним випадково, у тому вимірі життя, в який боявся зайти, не знаючи з нього виходу. У мене трапляються такі завороти голови, коли мізки роблять мертву петлю. У тому житті, де метро, булочна, видавці, діти, Сірого немає і бути не може. Геній місця ніколи не має місця. Є тільки напруга, схожа з ясновидінням. Не привід вдаватися ні до анаші, ні до героїну. Я й сам героїн.