Агент №13

Смерть Меннела застала Егона Брауна зненацька. Перш за все він, звичайно, розпорядився провести розслідування. Завідуючому відділом Йозефу Шлеззігу було доручено з'ясувати, що криється за кулісами цієї справи. Та з часу вбивства минуло вже три доби, а Шлеззіг усе ще нічого певного сказати не міг.

Цього дня Браун пізно повертався додому. Прийнявши ванну, він повечеряв, прочитав кілька сторінок з найновішого роману Генріха-Белля і ліг. Уже дрімаючи, він чув, як у кімнатах порається стара домогосподарка Ельвіра. Майнула думка хутенько встати, щоб зачинити вікна, але почував себе таким утомленим, що зненацька заснув. Опівночі його розбудив телефонний дзвінок. Говорив Шлеззіг. Він вибачився за таку пізню розмову і сказав, що має доповісти про щось серйозне. Браун позіхнув і протер очі.

— Приходьте до мене, — наказав він керівникові відділу.

Не пройшло і півгодини, як Шлеззіг приїхав. Це був огрядний чоловік років за сорок, в окулярах, з зачесаним набік білявим волоссям. Елегантний костюм, пошитий з легкого матеріалу «тропікал», свідчив про те, що його власник полюбляє модно вдягатися. Рухався Шлеззіг швидко, але говорив повільно, обережно добираючи слова, тримався трохи зарозуміло.

— Що раз прошу вибачити, пане, — звернувся він до Брауна, — але мушу доповісти про дуже важливу справу.

Браун терпляче всміхнувся:

— О господи! Годі вже вибачатися, кажіть зрештою, що сталося.

— Сьогодні увечері ми одержали по телетайпу від Губера повідомлення. Зміст його дуже дивний. Якщо дозволите, прочитаю.