Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Салаї? — відгукнувся Шалго. — Поки я знаю про нього лише те, що він мас зв'язок з двоюрідною сестрою Меннела.
— З Беатою Кюрті?
— Так. Ой, мало не забув. А як там її супутник?
— Стежимо за ними, — доповів майор. — Дівчина ще не виходила з номера. Проте Тібор Сюч спускався в кафе, пив коньяк, розмовляв з Берці, потім пройшовся по пляжу і довго бесідував з Адамом Рустемом.
— Це вже цікаво, — прицмокнув Шалго, що завжди свідчило про його задоволення. — Дужо цікаво. Треба б дізнатися, давно вони знайомі… чи, може, познайомилися тільки тут?
Балінт випустив дим і засміявся:
— Який варіант більше підходить для вашої версії?
— Якби вони були знайомі раніше.
— Вам поталанило. Наші люди, які стежать за ними, доповіли, що вони віталися як давні знайомі. — Балінт встав і випростався. — Я їду у Фюред. — Він глянув на годинник. — О пів на дев'яту повернуся. Не маєте бажання поїхати зі мною, товаришу Фелмері?
— І сам не знаю, — нерішуче відповів лейтенант. Раптом він згадав, що о дев'ятій годині йому має подзвонити Домбаї, а ще треба перевірити, чи налагоджений прямий телефонний зв'язок із Шалго. — Ні, на жаль, не зможу, — відказав він.
— Мені хотілося б, щоб лейтенант пішов зі мною, — вставив Шалго.
Старий разом із Фелмері пішов до стоянки човнів. Шалго ступав повільно, грузько. Лейтенантові важко було йти з ним у ногу. Товстун лаяв на всі заставки спеку і водночас привітно вклонявся знайомим. Фелмері помітив, що в селищі майже всі місцеві знають Шалго.
— Про що ви довідались від дівчини? — запитав Шалго лейтенанта, коли вони звернули на доріжку, яка вела до пляжу.
— А звідки ви знаєте, що я розмовляв із нею? Я навіть полковникові ще не казав про це…
Шалго обернувся до лейтенанта. Зім'яті криси капелюха затінювали йому очі.
— Секрет у тім, синку, що, коли я про щось хочу довідатися, то повертаюсь обличчям на південний захід, тричі ляскаю пальцями, беру військовий бінокль і терпляче оглядаю берег. Це саме робить і Ліза, якщо мене немає вдома. Вам відомо, що я ходив з Беатою в готель, тому в бінокль замість мене дивилася Ліза. І вона теж ляскала пальцями, доки по помітила вас під трьома вербами. Я цілком згоден, що цей міні-півострів — наймальовничіше місце у всій околиці. Там і риба добре бере. Правда, я не дуже полюбляю рибалити на тому місці, бо воно надто перекормлене. Але професор вудить тільки там. То про що ви довідались?
Фелмері переказав зміст своєї розмови з дівчиною.
— Власне, я не вірю в те, що Казимир Таборі убив німця, — додав він. — Але мене насторожує, чому дівчина так завзято захищає інженера і де були вони обоє тієї ночі. Тому в мене є версія. Виходжу з припущення, що Казимиру подобається дівчина.
— Це факт, — ствердив Шалго. — Припущення правильне.
— Дівчину я достатньо не знаю. Але припускаю, що перед тим вона могла провести ніч у товаристві Меннела. Це підтверджують такі факти. Інженер у кінці дня поїхав у Будапешт. Співробітники Балінта твердять, що Ілонка увечері вийшла з дому о дев'ятій годині й повернулася близько четвертої чи п'ятої ранку. Принаймні так сказав її дід. А якщо інженер з Будапешта повернувся двадцятого не о десятій годині ранку, а значно раніше, скажімо, о сьомій, і хтось йому сказав, що Ілонка провела ніч з німцем, він, зрозуміло, розлютився і вбив Меннела.
— Де? — спитав Шалго, зупиняючись перед базарчиком.
— Над цим ще треба поміркувати. — Лейтенант теж зупинився і замислено втупився в землю.
— Так, усе сходиться! — вигукнув Фелмері й повільно прокрокував далі. — Меннел мешкав у Таборі. Коли німець зібрався на пляж, Казимир пішов слідом. Сів у другий човен, прикінчив його і повернувся назад.
— Гм, — хмикнув старий. — Ваша версія трохи накульгує. Та й важко її довести.
— Давайте спочатку з'ясуємо з вами одну річ, — зупинився Фелмері. — Ви краще за мене її знаєте.
— Присядьмо на хвилинку, — запропонував Шалго, вказуючи на вільну лаву в тіні розарій. Вони сіли. Старий, важко дихаючи, обмахувався капелюхом, щоб трохи освіжитися. — Продовжуйте.
— Чи можна припустити, що Ілонка віддалася Меннелу?
— У теперішні часи в цьому жанрі все може бути. Фелмері мимоволі відчув розчарування. Потай він чекав від товстуна категоричного заперечення: мовляв, щодо Ілонки цього ніяк припустити не можна.
— Друге запитання, — вів далі Фелмері. — Чи здатний Казимир Таборі вбити людину? Як з фізичного, так і з психологічного боку?