Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Людей уже було багато на березі?
— Ані душі. Є в мене, правда, кілька клієнтів, які звикли приходити рано, до сьомої, максимум до пів на восьму. Але пан Меннел у той день був перший і відчалив за кілька хвилин до восьмої.
— Отже, ви хочете сказати, що, крім вас, на причалі тоді нікого не було? — запитав старий, підозріло оглядаючи Адама Рустема з ніг до голови.
— Тільки ми вдвох. Пан Меннел і я. Це, прошу вас, була, як кажуть, мертва година. Гості у цей час снідають. Тільки після половини на дев'яту приходять на пляж.
— Чужих не бачили?
— Ні душі. По-моєму, ви не вірите мені, пане Шалго. Але я кажу чисту правду.
— Я б не хотів образити вас, пане вчителю, — сказав товстун, примушуючи себе привітно всміхнутись. — Але ваші слова звучать якось непереконливо. Невже ви не бачили тоді Казимира Таборі?
— Ні, того ранку не бачив. Тільки згодом, перед полуднем.
— Спасибі, пане вчителю! — Шалго попрощався з Рустемом, перетнув смугу вигорілої на сонці трави і попрямував до причалу. Базарний гамір дратував його не менш, ніж спека. Він підійшов ближче до лейтенанта.
— Оце і в те друге, що суперечить вашій версії, — нагадав. — Казимир Таборі не поплив слідом за Меннелом. Мало ймовірним є і те, що він убив німця ще в будинку. Все відбулося інакше…
Сіли в човен. Зібралося чимало зівак. Почувся навіть голосний сміх. Фелмері почував себе дуже незручно, та незабаром схаменувся і зрозумів причину того сміху. «Що ж тут дивного, — подумав. — Я й сам би посміявся з диваків, тепло зодягнених у таку спеку». Швидко роздягнувшись, одразу відчув себе краще. Але Шалго те пп виводило з рівноваги. Він байдуже покурював свою сигару й усміхнено дивився на лейтенанта.
— Ну що ж, з божою поміччю — вперед, — скомандував він і глянув на годинник. — Рівно вісім. Повний уперед! Я підказуватиму куди. Зрозуміло?
Фелмері щосили наліг на весла. Човен легко розрізав хвилі. Ось вони вже проминули клин очерету і повернули на південний захід. Груди і м'язиста спина лейтенанта заблищали від поту, але він не уповільнював темп. Енергійно й ритмічно працював веслами, міркуючи тим часом, про що хоче довідатися Шалго з цієї подорожі. Старий сидів спокійно, тільки час від часу поглядав на годинник. Віддаляючись, усе дрібнішими здавалися фігурки людей та будівлі на березі, поступово танули в густому тумані, що стояв над озером. Навколо панувала тиша. Сонце сліпило очі.
Незабаром удалині забовваніли три верби. Серпоподібний півострів майже зливався із зеленою смугою заростей очерету.
— Лівіше, — скомандував Шалго. Фелмері з такою силою виконав команду, що човен похитнувся.
Старий сів боком, озирнувся і почав шукати очима білий фасад вілли Таборі. На обрії ледве вимальовувались контури горбів, засаджених деревами. Будинки на схилах здавалися зовсім безлюдними. Старий довго обстежував берег.
— Сушіть весла, — нарешті наказав. Фелмері поклав весла на борт, набрав у долоні води, освіжив обличчя й груди, потім запалив. Тільки зараз він помітив невеличкий червоний буйок біля човна. Правда, цей буйок був у нього за спиною і тому він не міг його побачити раніше. Подумки похвалив старого за бездоганні штурманські здібності.
— Ось тут знайдено човен, — пояснив Шалго. — Ми пливли сюди сорок хвилин. Враховуючи, що ви налягали на весла щосили. Меннел доплив сюди о восьмій сорок п'ять. За свідченням лабораторних аналізів і протоколу розтину трупа смерть настала між восьмою двадцять п'ять та восьмою п'ятдесят. Отже, якщо це прийняти за факт, то цілком припустимо, що Меннела вбито не тут.
— А де?
— Цього вже я й сам не знаю. Але скоріше всього не тут, — рішуче повторив Шалго.
— А якщо хтось уже чекав тут на нього?
— Не вірю, щоб знайшовся дурень, який призначив би побачення само тут.
— Чому? Можна собі уявити й таке. Якщо припустити, що Меннел хотів з кимось зустрітися, а той його чокав а моторним човном, то чому б німцеві не припливти сюди? Все залежить від організації замаху.
— Правда, — буркнув Шалго. — Ваша взяла. Але це припущення стверджує непричетність Казимира до вбивства. Хоча, мушу зізнатися, я не вірю в таку комбінацію. Зшило що? Розверніться і пропливіть у такому ж темпі, ніс сюди, он до тих заростей. — Він показав рукою на очерети, які клином вдавалися у воду.
— Засікаєте час?
— Так.