Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
На ранок він усе чітко пам'ятав, аби проаналізувати ситуацію і зрозуміти: ота остання горілка з пивом була абсолютно зайвою. У роті — сухо, зовсім некомфортно й гидко, відригувалося кислим, повіки розліплювалися важко, тупий біль пульсував у скронях. Уся паршивість його вранішнього стану помножувалася на день тижня. Сьогодні субота, за інших обставин він, можливо, мав би законний вихідний. Тим більше, що справу про напад на фірму «Драко» розкрито і передано слідчому. Одним клопотом менше, хоча з власного досвіду Максим знав — не надовго. Але з урахуванням ситуації капітана Глода могли сьогодні терміново викликати на роботу.
Поруч сопіла дружина. От хто має незмінний вікенд. На Максове щастя, Наталка зовсім не переймалася фактом, що не може у вихідні бути з чоловіком і вести, як належить подружжю, якусь подобу світського життя. Наприклад, ходити в гості на чай з тістечками, у кіно, театр або просто гуляти. Навіть повалятися вдома перед телевізором — і то щастя. Глод кілька разів ловив себе на думці: Наталка все ж таки переймається, просто не подає вигляду, бо так вихована і звикла. Іноді вони все ж таки проводили вихідні разом, і в більшості випадків чоловік півдня відсипався, а дружина читала, згорнувшись калачиком у кріслі, або розслаблено глипала в блакитний екран. На календарні свята вони йшли або до її батьків, або, коли стояла гарна погода, вибиралися на шашлики. Трошки врізноманітнювала життя родини Глодів Максимова відпустка — Наталка вже кілька років поспіль пробивала їм через фірму путівки в Крим, у пристойний санаторій. А одного разу навіть вдалося виїхати в Анталію на тиждень, хоч Глодові там не сподобалося. Він ніколи не думав, що буде почуватися так незатишно й незручно в незнайомому мовному середовищі, серед незвичної спеки та гармидеру турецьких базарів. Його шлунок, котрий запросто перетравлював дешеву горілку, невідомо з чого зроблений самогон, смажені біляші та чебуреки, пиріжки з лівером та вчорашні бутерброди зі скрученою ковбасою, відмовився перетравлювати страви східної кухні. Навіть дублянка, задешево виторгувана дружиною, не принесла радості — недовго в ній козирився. Під час одного виїзду «на труп» у підвалі зруйнованого будинку доводилося пересуватися, зігнувшись у три погибелі і підсвічувати ліхтариками, Глод подер рукав об цвях. Після цього повісив модний одяг у шафу, віддаючи перевагу зручнішому для щоденної оперської роботи вбранню. Словом, враження від першої в житті закордонної поїздки лишилися не найкращими.
Настінний годинник показував пів на восьму ранку. Глод відкинув край ковдри і обережно спустив ноги на підлогу. Він не боявся розбуркати дружину — різкі рухи в такому стані йому самому були протипоказані. Щойно він звівся на рівні ноги, як спальня гойднулася, підлога похилилася, стіни зсунулися ліворуч під невеличким кутом, перед очима заджмелилися різнокольорові цяточки, у вухах зашуміло. Глод обережно сів на край ліжка, потім так само обережно підвівся. Цього разу кімната не зрушила з місця. Максим пошукав босими ногами капці, знайшов їх і просто в трусах почовгав на кухню. Щільно прикривши за собою двері, прочинив кватирку і жадібно вдихнув вогке весняне повітря. Нинішній березень видався сльотавим, а сьогодні за вікном узагалі кружляли біленькі крупинки. Зима, як часто буває цієї пори року, не поспішала прощатися, нагадувала про себе дрібненьким мокрим снігом.
Глод узяв із підвіконня пачку цигарок, жадібно прикурив, затягнувся, закашлявся, кашель лише посилив головний біль. Та Максим не здавався — зробив добренну затяжку та, ігноруючи керамічну попільничку у формі міліцейського кашкета, перевернутого догори — подарунок дружини на День міліції, знайомий скульптор ліпив на замовлення — струсив попіл просто за вікно. Дивлячись на кружляння сніжинок, він докурив цигарку до фільтра, пульнув у кватирку бичок і запалив газ під чайником.
Крізь причинені двері до нього долинув звук телефонного дзвінка. Бігти до телефону не хотілося, бо Глод усім своїм похмільним нутром відчував — точно по його душу, а ще ж немає восьмої ранку, невже той, хто оце дзвонить, не розуміє — вчора ховали Серьогу… Дзвінок стих, а через хвилину на кухню зайшла заспана Наталка, кутаючись у махровий халат, і подала чоловікові трубку радіотелефону. Тримаючи її в одній руці, Максим другою відкрутив кран, узяв з полички чашку, набрав води, жадібно випив і лише після того, коли відчув, що може нормально говорити, відповів у трубку:
— Слухаю.
— Прокинувся вже? — голос Калити на тому кінці дроту звучав аж надто по-діловому як для суботнього ранку.