Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Коли Вігбольда обскочила шляхта, він на мить розгубився, але хутко оговтався і на його лукаве обличчя забігла зневажлива усмішка.
— Поспішайте! — зауважив він байдуже. — А то мої хлопці спохватяться.
— Магістре, ми до тебе з добром, — почав Прен подружньому.
Вігбольд усміхнувся: він гадав, що його уколошкають, а перед ним ось задріботіли навшпиньках. «Ну що ж, і так непогано, — вирішив магістр. — Подивимось, чим дихає ця шляхта».
— Панове, я дуже радий вам. Кажіть, чого бажає ваша ласка? — спитав Вігбольд і сів у крісло з високою спинкою.
Заговорив Марквард Прен. Він бідкався, що датчани й досі бешкетують на морі. Розбрат між піратів — це вірна загибель. Дужі вони тільки тоді, коли згуртовані. Після бою на кризі трійця піратів доскочила ще більшої слави і шани. Але невже магістр Вігбольд проти єднання піратів та віталійців? Невже він так і не бачить, що свої перші успіхи трійця капітанів тільки побільшить, коли вона діятиме вкупі зі шляхтою?
Вігбольд сказав, що він до цього торгу хоч пішки і що воно й справді було б добре, якби з’єднаними силами віталійців керував один чоловік.
Капітани зраділи. Вони похопилися з місць, оточили Вігбольда, потискували йому руки і дружньо плескали його по плечу, мовляв, він хлопець свій, завбачливий, мудрий, з ним ще можна балакати.
Магістр оголосив панам, що він вельми втішений з їхніх прихильних слів. А воно таки так: найпекучіша болячка тепер — єдність і спільне керівництво. Тим-то й не за звичай тяжко обрати ватажка для всіх віталійців.
Капітани насторожилися. Схоже, що магістр сам пасе очі на посаду головного отамана. Марквард Прен вигукнув:
— Кого б ви зичили нам у начальники?
— Першого розумаку, першого вояку і найпершого справедливця серед нас! — відповів Вігбольд.
— Браво! — зрадів Прен, бо думав, йдеться про нього. Інші мовчали, чекаючи, що ще казатиме магістр.
— Клауса Штертебекера! — заявив Вігбольд. — Гадаю, ви зі мною погодитесь. — І він глянув на Маркварда Прена, в очах якого спалахнула лють.
— Клауса Штертебекера? — скрикнув Мантойфель. — Та ніколи!
— Чому ж? — ввічливо спитав Вігбольд.
— Ніколи, і край! — відрубав Прен.
— Нізащо! — гуртом заволали капітани.
Магістр підвівся й окинув їх поглядом:
— Тоді ще одна вам рада. Може, вона вас вдовольнить?..
— Яка ж? — понуро спитав Прен.
— Хай наші матроси і ваші брати-віталійці самі оберуть головного капітана.
— Голодранці? Ота нікчемна чернь? — несамовито закричав Генніг Мантойфель.
— Еге ж, вони. — спокійно зронив Вігбольд.
— Ніколи в світі! — заволав Мантойфель.
— Ніколи в світі! — підхопили й інші.
Магістр пішов — до дверей пани проводжали його лихими поглядами.
Погожого квітневого дня три вітрильники покинули Стокгольм. Попереду плив «Шумій», за ним «Тигр» і «Бігун». У моряків серце співало. Кінчилося нудне ув’язнення на льоду! Минулася надобридлива служба у Мекленбургів! Вони вже не вівчарі біля отари овець, а тигри, морські тигри, що вистежують вовків та здобич.
Штертебекер довідався від Вігбольда про чорні заміри шляхти. Із-за керма свого корабля він позирав на «Бігуна», що йшов слідком за «Тигром». А магістр молодець! Гарненько він осік підступних змовників!
Сказав йому колись Вігбольд спересердя:
Звичайно, ці слова вичитані з мудрої книжки, яку магістр частенько читає. Сливе так говорив Гозанг: «Одного ворога — надто багато, а ста друзів замало». Той, хто має таких друзів, як магістр, Гедеке, Дитячий Бас та й усе побратимство їхнє — багатий по очі, з ними абиякий біс не страшний. Бережись, Вульфляме! Настав час розплати! Ні за які дарунки я не відмовлюсь од помсти над тобою! Даси відповіт за Гозанга, Свена, Герда і вісьмох старійшин. І заплатиш тільки кров’ю своєю.
Неподалік від Готланда вони нарізались на датське судно, яке вишукувало й винищувало піратів. «Шумій» прожогом кинувся за ним — аж щогли вгнулися! Датчанин, скільки мав духу, почухрав до берега. Та шлях туди перетяв йому Штертебекер! Вігбольд відстав. Хіба вженешся за «Тигром», що мчить, мов дельфін?