Золотий маг. Книга 1. Зерно

Несподівано вони вийшли на розвилку. На ній сидів Прайм і чекав їх. Нік ніколи раніше на стежці розвилок не бачив. Напевно, знову ліс підлаштовується під цілі чаклунки. Вони зупинилися. Ліна суворо подивилася на Ніка.

— Так, я вирушаю до порталу для спілкування, а ти підеш на галявину. Стежка виведе тебе до неї. Я вже не молода, а для спілкування з Вищими витрачається дуже багато енергії. Я візьму із собою Прайма і коли закінчу, відправлю його по тебе. Він приведе тебе до мене. Допоможеш повернутися. І найголовніше — тренуйся медитувати. Зрозумій, це дуже важливо! І важливо зараз, а не потім. І не смій мені заснути на галявині, а то я тебе знаю. Тільки без нагляду — зразу засинаєш.

— Добре. Але, може, я все-таки піду з вами? Чого Прайма ганяти?

— Ні, тобі поки не треба там бути. Все, йди!

Нік вирушив на галявину, а Ліна з Праймом пішли по іншій стежці до порталу. Відійшовши кілька кроків, він обернувся. Як і очікував, дерева стояли стіною і другої стежини вже не було видно. Через хвилин двадцять перед ним відкрилася знайома галявина. Він сів зручніше і почав вправи з медитації. Сьогодні справи йшли ще гірше, ніж учора. Він не тільки не міг відкинути зовнішні шуми, але ще в голову весь час лізли думки про Вищого. Він намагався собі його уявити, та спливали тільки різні картинки з прочитаних фантастичних книг. Через деякий час йому набридло вигадувати, як можуть виглядати Вищі, і він зосередився на вправах. Справа пішла краще. Йому вже вдавалося абстрагуватися від шуму і навіть створювати навколо себе біле поле. Але ніяких сил, потоків, магічних частинок бачити у нього не виходило. Після того, як вправа вийшла кілька разів, Нік вирішив, що на сьогодні достатньо. Він сходив до джерела, щоб напитися та вмитися. Повернувшись на галявину, він побачив Прайма, який нетерпляче його чекав. Він одразу перейшов на біг, щоб не змушувати Ліну чекати занадто довго. Минуло хвилин двадцять, коли захеканий Нік і Прайм добігли до пункту призначення.

— Щось ти не дуже квапився, — сказала Ліна з посмішкою, дивлячись на розчервонілу пику Ніка.

— Та я відійшов на пару хвилин, води попити, а потім гнав, як божевільний, — виправдовувався учень.

— Добре, бачу, що біг. Допоможи мені встати і підемо додому, — попросила його Ліна. — Та й розкажи мені, як твої успіхи з медитацією?

— Ну, ніби вже краще. Мені вдалося кілька разів повністю розслабитися і очистити думки. Навіть вийшло повністю абстрагуватися від зовнішніх шумів. І що найголовніше, я при цьому навіть не заснув, — з гордістю прозвітував Нік про виконану роботу. — Я повторив кілька разів. І з кожним разом було легше налаштуватися.

— От і добре. Це дуже важливо, що в тебе почало виходити.

— Але я не зміг нічого при цьому бачити навколо. Ні магічних ліній, ні якихось інших сил і об’єктів.

— Нічого, це все прийде з часом. Увечері перевірю, Що в тебе виходить.

— А як пройшла розмова з Вищим? — вирішив запитати Нік.