Золотий маг. Книга 1. Зерно

Було помітно, як весь цей час вона хвилювалася, але переконавшись, що все гаразд, заспокоїлася і розсміялася зі свого жарту. Нік не втримався і теж почав сміятися, тримаючись за голову. Вона ще неабияк боліла. Дуже невдало він повернувся в тіло, вдарившись потилицею об плиту. Мольфарка зробила кілька магічних пасів у нього над головою, і біль почав затихати. Через кілька хвилин він вже міг сидіти і посміхатися.

— Ну, розповідай, як все пройшло? — попросила його Ліна.

Магеса слухала його плутану розповідь і посміхалася. Коли він закінчив, вона підійшла до нього, оглянула рану і по-материнськи погладила по голові.

— От і відкрилося твоє Зерно. Тепер ти вже нікуди від долі мага не зможеш дітися. Треба було, напевно, тебе ініціювати на Франі. Там магія навколо, а на Землі її дуже мало, тому тобі так далеко і довелося тягнутися, щоб досягти перших магічних потоків. Зазвичай первинну процедуру пройти набагато легше. Магічне, що знаходиться у людині, з’єднується з магічним полем, яке поруч. А тобі довелося політати. Я навіть злякалася, щоб не обірвалася нитка зв’язку між твоєю магічною сутністю і тілом. Таке іноді буває. Тоді Зерно не розкривається і людина залишається звичайною і вже не може стати магом. Я бачу, ти вже й сили встиг зачерпнути. Добре, що я тебе вчасно висмикнула. Перебирати силою теж дуже небезпечно, особливо для тих, хто ще не навчився її накопичувати і справлятися з нею. Зараз ти трохи перепочинеш, і ми почнемо цьому вчитися. Тож, це і буде твій перший урок магії.

— Ліно, я ось що хотів запитати: той бар’єр, який ізолював Землю від магічного світу, ким, коли і навіщо був встановлений?

— Я цього не знаю. Таке треба питати у Вищих. От якщо коли-небудь будеш з ними розмовляти, тоді й запитаєш. А зараз трохи підкріпимося і займемося нашими справами.

Вони зручніше сіли на траву, дістали з рюкзака пиріжки, термос із гарячим чаєм і з задоволенням прийнялися їсти.

— А довго тривала вся процедура? — запитав Нік з набитим ротом.

— Близько години, — відповіла Ліна.

— А я думав хвилин п’ять все зайняло, зовсім втратив відчуття часу. Я коли був там вгорі, ну, точніше, та частина мене, яка піднімалася, відчув себе порожнім глечиком, все так, як ви описували. А ще ніби страшна порожнеча всередині. Тому мене і потягнуло до магічних полів. Коли зачерпнув, то стало легше. Неначе почав заповнювати пустоту всередині. Дивне відчуття.

— Так і повинно бути. Але я не думала, що ти потягнешся до полів сили. Гадала, що, коли вирвешся за межі бар’єру, відкриється Зерно, і ти відразу повернешся назад в тіло. А вийшло трохи не так. Але головне, що все вже сталося. Ти закінчив? — запитала Ліна. — Досить обсідатися. Залиш на потім. Ми довго тут будемо. Ще встигнеш зголодніти. Давай займемося нашими справами.