Чому дзвенять цикади
- Автор: Тиховская Татьяна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чому дзвенять цикади». Краткое содержание книги:
— Хоч ти зрозумій! Не потрібні мені ваші гулянки! Я просто хочу наостанок якнайбільше побути с тобою! Перед розлукою! Ти вирвешся до мене хоч на хвилинку?
Сашко відповів непевно:
— Та мамка ж на всю ніч гостей запросила. Потім — в таксі і на вокзал. Всі разом.
Оленка глибоко зітхнула. Сказала скептично:
— Зрозуміло.
Сашко помовчав. А потім повів далі. Але це вже був інший Сашко. Наче за ці кілька днів він неабияк подорослішав. І, попри перспективу розлуки з коханою, видавався спокійним і впевненим у собі.
— Так навіть краще. Відслужу армію, то мені вже виповниться двадцять два роки. Піду працювати, оселимося в гуртожитку, станемо на квартирний облік. Інститут заочно можна закінчити. Скільки людей так роблять! Разом все можна подолати. Тільки… Ти мене дочекаєшся? Це ж чотири роки!
— Сашко, ти геть дурний чи як? — з очей у Оленки сльози полилися ще рясніше.
Мишко, чи розумів, чи ні, що воно до чого, теж тер кулаками заплакану мармизу.
— А листи писатимеш? — запитав Сашко.
— Кожного дня! І ти пиши. Розумію — в тебе ж час не завжди буде. То хоча б по два слова. Бо я ж тут збожеволію!
Невдовзі в квартирі Сашка відбувалися гучні проводи майбутнього моряка.
Посеред кімнати стояв довгий стіл з наїдками. В голові столу сидів Сашко, підстрижений «під нуль». За столом по обидві сторони — гості, вже добряче напідпитку. Крім Сашка. Сашко сидів похмурий і тверезий.
Серед гостей траплялись чоловіки в морській формі. Після добрячої порції спиртного, та з наїдками, що Лариса не поскупилася наготувати, настрій у всіх був навіть піднесений. Хтось за столом намагався затягнути пісню. Лунали тости за справжнього чоловіка, за майбутнього моряка, за гідного послідовника свого батька.
Коли напівсонні гості порозходилися по різних кутках, аби за розмовами або й сном дочекатися ранку, Лариса разом із Свєткою прибрали зі столу й усамітнилися на кухні.
Лариса старанно перемивала посуд, аби не марнувати часу, а заразом розпитувала подругу:
— Ну то що Олексій, не повернувся?
— Ні, пішов в рейс, навіть не попрощався.
— А де ж він тепер мешкає? Куди речі відвіз?
— Та в нього й речей — тільки невелика валіза: форма зимова, форма літня, тільник, білизна — ото й усе. Своє все забрав, до порваних шкарпеток. А спільне все залишив.
— То, може, й повернеться?
— Ні, я його знаю. Це кінець.
Лариса поспитала з легким презирством:
— Ну, а той твій, через кого весь цей цирк?
— Та то такий лантух! Як сказала йому, що Олексій про все дізнався — й дорогу забув. Відразу підібгав хвоста. Господи, де була моя голова?!
Свєтка розплакалася.
Лариса не втрималася аби не штрикнути подругу:
— А я тобі казала! Ну все, все. Досить рюмсати. Може, згодом все якось владнається.
— З боку воно легко радити. Як кажуть, чужу біду на воді розведу. От у тебе сина забрали — теж невелика радість. Ти що, не змогла якось владнати?
— Порівняла! І не збиралася. Це ж обов’язок перед Батьківщиною. Служитиме у флоті, на кордоні! Почесно й цікаво!
У Свєтки сльози наче враз просохли:
— Лорка! Я ж тебе скільки років знаю! Ти хоч мені про обов’язок перед Батьківщиною не наспівуй. Що, Сашко з дівчиною посварився? Щось я її серед гостей не бачу!
— Яка ще дівчина? — зло відрубала Лариса. — Згадала! Ну, зустрівся з нею раз-другий. А вона, як узнала, що чекати треба аж чотири роки, і ім’я його забула. То й добре — повернеться мій Сашко з армії, кращу знайде.
— Знайде чи ти йому знайдеш?
Лариса витримала паузу. Потому відповіла:
— Ходімо до гостей, забарилися вже.
Вже жеврів світанок, коли під вікном засурмили таксі. П’яненькі гості повиходили на двір, почали вмощуватися в салон двох автівок.
Сашко відвів убік Мишка.
— Ти пам’ятаєш, де Оленчин гуртожиток?
— Питаєш!
Сашко почав поспіхом інструктувати брата:
— Ми зараз всі поїдемо на вокзал, а ти побіжи до Оленки, віддай їй мого листа. Гаразд?
— Гаразд!
— Тільки мамі…- почав було Сашко.
Та Мишко навіть не дослухав:
— Та що ж я, маленький?
Сашко чуло обійняв брата:
— Ні, ти тепер залишаєшся за старшого. І Оленку захищатимеш замість мене. Домовились?
Мишко як зміг втягнув живота і молодечо відповів:
— Слухаюсь, капітане!
Надалі він залишився як не охоронцем, то хоча б зв’язковим між закоханими. Бо мати Сашка й чути про наречену сина не хотіла.
Хто з дівчат чекав хлопця з армії, має пам’ятати, що все життя у них точиться від листа до листа.
Вже з перших же тижнів запам’ятовуєш розклад роботи листоноші. З нетерпінням перебуваєш вихідний, зате у понеділок можеш отримати не один, а декілька листів. А коли листів кілька діб нема — то такого краще не зазнавати.