Доки світло не згасне назавжди
- Автор: Кідрук Максим Іванович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171272927
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Доки світло не згасне назавжди». Краткое содержание книги:
Перехняблена маршрутка загальмувала, пропускаючи її, тож Рута мусила ступити на перехід. Вона на ходу дістала смартфон і проглянула розклад уроків на сьогодні: біологія, українська література, фізика, українська мова, дві алгебри й історія України. На алгебру та фізику начхати, зате з укрмовою й укрліт складніше. У четвер ЗНО з української, і дівчина розуміла, що їй не зайве послухати, що розказуватиме Ада Романівна. Втім, опинившись на іншому боці вулиці, Рута впевнилась, що не висидить за партою навіть хвилини. Від самої лише думки про апострофи, відокремлені означення та граматичні помилки голову немовби електричними розрядами прошивало. Тож замість повернути праворуч і попрямувати до шкільного подвір’я дівчина попростувала вперед вулицею Орлова. Вона вставила у вуха навушники і, проминаючи шкільний стадіон, пришвидшила крок, аби не втрапити на очі комусь з учителів.
Коли у школі пролунав перший дзвінок, Рута саме перетнула Костромську й стала на встелену бетонними плитами алею, що вела до Пагорба Слави.
Монумент Вічної Слави, або Пагорб Слави, був типово-радянським, прямолінійно-пафосним архітектурним комплексом на східній околиці Рівного. Складався з височенного пілона-обеліска на пагорбі, алеї Пам’яті та виставкового майданчика з військовою технікою. Монумент відкрили 1985-го, і майже відразу по тому й занедбали. За тридцять років майже всю техніку понівечили, з єдиного розташованого на майданчику літака – фронтового винищувача МіГ-21 – зрізали алюмінієву обшивку, а парку довкола дозволили перетворитися на дрімучі хащі. Місце було занехаяним, але спокійним – через віддаленість від центру міста його оминали навіть бомжі, – і саме тому Рута сюди прийшла.
Дівчина піднялася сходами до круглого газону на вершині пагорба, який півколом огинала бетонна стіна. По центру зринав угору п’ятдесятиметровий обеліск, під яким стояла скульптурна композиція з бронзи – солдат, партизан і дівчинка. Ліворуч зі стіни випирав барельєф із двома десятками фігур на тему війни. Рута рушила в обхід стіни, щоб вийти до підніжжя обеліска, коли телефон тихо дзизнув, сповістивши про надходження текстового повідомлення. Вона подивилася на екран. Есемес від Іванки:
08:36
Ти де?
Дівчина відписала у відповідь:
08:36
Мене сьогодні не буде.
За мить на екрані вигулькнуло:
08:37
Цілий день?
Чому?
Рута почала набирати: «Мені погано», але відразу стерла повідомлення. Вона справді почувалася не дуже добре, проте розуміла, що така відповідь призведе до нових запитань, а втягуватися в переписку з Бадалян дівчина зовсім не мала бажання.
Поки вона міркувала, що надрукувати, телефон знову завібрував.
08:38
Чорнай розпитує про тебе.
Питає, де ти.
Рута похолола. Звісно, вона усвідомлювала, що йдеться про Анну Ігорівну, а не про Якова Демидовича, та фраза однаково здавалася моторошною. Дівчина вкотре відзначила незбагнений інтерес до неї Анни Ігорівни. А що, як вона зателефонує батькам? Це малоймовірно, та все ж…
Рута швидко настрочила:
08:38
Придумай щось. Скажи їй, щоб вона заспокоїлася. Не хочу, щоб телефонувала батькам. Бо вона може.
За дві хвилини від Іванки надійшло:
08:40
Все гут, я тебе відмазала.
Тебе не буде взагалі?
Рута не зреагувала. Вона піднялася до обеліска й сіла на бетонний парапет, що пролягав від його підніжжя. Сперлася спиною на мармуровий блок. Ліворуч, просто під нею, починався бронзовий барельєф, праворуч розкинувся майданчик із попсованою військовою технікою. Одному з танків вандали розвернули башту гарматою назад, розтерзаний кістяк МіГ-21 нагадував нещадно погризений гусінню осиковий листок.
Наступні п’ять годин дівчина провела під монументом. Слухала музику, дивилася кліпи, які підкидав Ютуб, намагалася ні про що не думати. Їй подобалося жаліти себе. Та жалість була дещо перебільшеною, адже в душі Рута розуміла, що нічого насправді непоправного не сталося. Так, вона наламала дров, однак екзамени вона складе (у цьому не сумнівалася), а мама обов’язково допоможе з абортом. За три місяці вона про все забуде та вирушить на навчання, скажімо, до Києва. Почне все спочатку. Проте в тому була якась садистська насолода – розпачливо співчувати самій собі й водночас тішитися затаєним усвідомленням: хай яким важким видасться літо, вона впорається і врешті-решт усе буде добре.
Коли Рута, відчувши, що зголодніла, спустилася з пагорба, сонце вже перевалило зеніт. На Андріївському ринку біля старого автовокзалу вона купила собі шаурму. Уроки вже закінчилися, але додому не хотілося. Рута пройшла пішки всю Київську, потім Соборною дісталася до центру міста. У мобільній кав’ярні навпроти кінотеатру «Україна» взяла лате, побродила «бродвеєм» і, проминувши готель «Мир», дворами рушила до Палацу дітей та молоді.