Доки світло не згасне назавжди

Дівчина заплющила очі, проте не перебивала.

– Я зняв із тебе джинси та кофту, а потім мені зірвало дах. Ти була така… – голос захрип, – у мене навіть зараз мурашки по шкірі… ну… ти розумієш.

– Ні, Ларо, – Рута аж шипіла від злості, – не розумію.

– Ти дуже гарна. У мене ніколи не було таких дівчат. З таким… таким тілом. І я ніколи не мав можливості роздивлятися тіло дівчини без загрози зустрітися з нею поглядом. – Рута поборола бажання ляснути себе вільною долонею по обличчю. Лара сам утямив, що плете щось не те. – І ти не спала! Присягаюся! Ми поцілувались, я почав пестити тебе, ти відповіла, я завівся і… не зміг зупинитися.

– Нічого з цього не пам’ятаю!

– Ну бо ти… – Він аж кавкнув, перелякавшись, що ледь не бовкнув зайвого.

– Бо я що? Договорюй!

Лара неохоче, наче спросоння, пробуркотав:

– Ти заснула.

– Чувак, твою маму, ти щойно сказав, що я не спала!

– Заснула під час цього… ну, в процесі. А я не помітив, тільки коли вже все, е-е, закінчилося. Ти тупо вирубилася.

Рута мимоволі уявила Ларине обличчя в той момент, коли він виявляє, що вона заснула. За інших обставин це її розсмішило б, проте глумливий смішок згас, так і не народившись.

– Але ж ти не заснув!

– Що? – розгубився Лара.

– Ти ж не заснув! Якого хріна ти не витягнув свою тичинку перед тим, як скінчити?!

– Бо все дуже швидко відбулося. І я був п’яний. І я думав, у тебе ця… як її… ну, стоїть…

– Що в мене стоїть? – Рута застигла із роззявленим ротом.

– Спіраль… чи як там вона називається?

Дівчина почулася цілковитою дурепою. Світ буквально перевертався на її очах. Ні, вона не захоплювалася Ларою, проте ставилася до хлопця так, як одинадцятикласники зазвичай ставляться до студентів-другокурсників – як до істот, які знають про життя щось таке, що їм поки невідомо, – і тепер не могла повірити в те, що чує. Зі слухавки долинало варнякання цілковито незнайомого шмаркача, якому не виповнилося й п’ятнадцяти.

– Яка спіраль, Ларо? – простогнала дівчина. – За кого ти мене маєш?

– Ні, ні, я просто подумав… – він зжував кінець фрази. – І в тебе ж не було цих… місячних.

Щойно Руті здавалося, що вони дісталися дна, Лара пробивав його й продовжував із гуркотом і брязкотом скочуватися ще нижче.

– Про що ти?

– Ну, то ж дівчина може завагітніти, лише коли в неї ці… – Голос слабнув, так ніби хтось перетискав хлопцеві горлянку. – Хіба ні? Ні?

– Ларо, ти дебіл. Ти взагалі знаєш різницю між менструацією та овуляцією?

– Ні, – щиро зізнався Лара. – Тобто тепер уже так, знаю. – А ще за мить: – Бляха, я дебіл.

Рута очікувала, що він сперечатиметься, тож несподіване визнання власної тупості обеззброїло й дещо збило хвилю гніву, що вирувала в її грудях. Затуливши долонею очі, дівчина промовила: