Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. За загальним правилом, володіння та користування майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, здійснюється спільно. Проте співвласники не позбавлені права домовитись про роздільне володіння та користування спільним майном. Співвласники при цьому вправі домовитись і про розмір компенсації на користь одного чи декількох із них у разі надання йому меншої частини спільного майна у користування. Невиконання обов’язку, що виникає на підставі такої домовленості, може тягти стягнення відповідної грошової суми за рішенням суду.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Проте кожному із співвласників надається право розпоряджання спільним майном. При цьому вважається, що згода інших співвласників на вчинення правочину щодо спільного майна отримана. У абзаці другому ч. 2 ст. 369 ЦК волі одного з учасників спільної сумісної власності на здійснення правочину об’єктивно надається значення вираження волі всіма співвласниками. Було б неправильним вважати, що тут закріплюється тільки презумпція згоди всіх учасників спільної сумісної власності на вчинення правочину одним із них, яка (презумпція) може бути спростована. Лише при вчиненні одним із співвласників правочину щодо розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, який (правочин) підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Підкреслимо, що при вчиненні правочину одним із співвласників, коли згода інших співвласників вважається отриманою, або коли така згода повинна бути надана письмово (ч. 2 ст. 369 ЦК), не йдеться про надання повноважень щодо розпоряджання спільним майном. Тому до таких відносин не застосовується ч. 4 ст. 369 ЦК, що передбачає можливість визнання за певних умов правочину недійсним.
3. Співвласники не можуть домовитись про обмеження права кожного із співвласників учиняти правочини щодо спільного майна за умови, коли згода решти співвласників вважається отриманою, оскільки це суперечило б абзацу другому ч. 2 ст. 369 ЦК. Домовитись про це відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК також неможливо, оскільки сторони вправі відступити від положень актів цивільного законодавства і на власний розсуд урегулювати «свої відносини». Домовленість про обмеження права кожного із співвласників учиняти правочини щодо розпорядження спільним майном зачіпає інтереси контрагентів.
Учасники спільної сумісної власності не можуть домовитись і про можливість відступлення від вимог абзацу третього ч. 2 ст. 369 ЦК, оскільки право сторін відступити від положень цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд не стосується форми правочину.
4. Надання повноваження одному з учасників на вчинення правочинів щодо розпоряджання спільним майном — це окрема правова конструкція, що має предметом регулювання інші відносини, ніж правова конструкція згоди співвласників на здійснення правочинів щодо спільного майна. Учасники спільної сумісної власності повинні вчиняти правочин щодо надання повноважень розпоряджатися спільним майном у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених п. 3 ст. 208 ЦК (коли вартість спільного майна, на розпорядження яким надаються повноваження, не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Надання одному з учасників спільної сумісної власності повноважень щодо розпоряджання спільним майном позбавляє інших співвласників права вчиняти правочини стосовно спільного майна.
Це вносить невизначеність у відносини, в яких один із співвласників учиняє правочин щодо спільного майна за умови, коли згода решти учасників спільної сумісної власності вважається отриманою. Реально правової визначеності можна досягти тільки тоді, коли на здійснення правочину одним з учасників спільної сумісної власності решта учасників дала письмову згоду, а в передбачених законом випадках письмова згода засвідчена нотаріально.
5. Частина 4 ст. 369 ЦК стосовно правочинів щодо розпорядження спільним майном, учинених одним з учасників спільної сумісної власності на підставі повноваження, наданого співвласниками, передбачає можливість визнання їх недійсними у разі відсутності у співвласника, який учинив правочин, необхідних повноважень.
Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності