Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
4. Зазначення в абзаці другому ч. 1 ст. 366 ЦК про те, що спір вирішується судом також у випадках, коли виділ у натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення, слід тлумачити з урахуванням наступного: 1) це не означає права суду вирішувати питання про зміну призначення нерухомого майна, а внаслідок цього, — земельної ділянки, на якій ця нерухомість розташована, оскільки ст. 366 ЦК у цій частині не може тлумачитись як спеціальна стосовно правил ст. 20 ЗК [38] про встановлення та зміну цільового призначення земель; 2) досягнення згоди між кредитором, з одного боку, та боржником і співвласниками — з іншого про виділ не виключається і у тому разі, коли це має наслідком зміну призначення спільного рухомого майна. Але заперечення співвласників проти виділу в такому випадку виключає задоволення вимоги про виділ; 3) якщо співвласники заперечують проти виділу в натурі частки із спільного майна, наслідком якого не є зміна у призначенні спільного майна, питання про виділ суд вирішує з урахуванням усіх обставин справи; 4) якщо співвласники заперечують проти виділу в натурі частки в спільному майні та виділ має наслідком зміну призначення спільного майна, суд ураховує цю обставину (зміну призначення спільного майна в результаті виділу) як таку, що посилює позицію співвласників.
5. У випадку неможливості виділу в натурі частки у спільному майні, а також у разі заперечення співвласників проти виділу частки, кредитор має право вимагати продажу боржником свої частки у праві спільної власності з направленням виторгу на погашення боргу. Невиконання боржником цієї вимоги дає право кредиторові звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на частку боржника у праві спільної часткової власності. Суд захищає це право кредитора, а на стадії виконавчого провадження ця частка може бути продана іншим суб’єктам права спільної часткової власності з додержанням вимог ст. 362 ЦК, або продана з публічних торгів. Що стосується переведення на кредитора прав та обов’язків боржника-співвласника з проведенням відповідного розрахунку, то це можливе не тільки за рішенням суду, яке приймається за позовом кредитора, а і в порядку зміни способу виконання, якщо від придбання частки відмовились співвласники, і вона не буде продана з публічних торгів (частина перша ст. 121 ГПК [31]).
Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності
1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
1. Цивільний кодекс передбачає або допускає різні правові форми, в яких припиняється право спільної часткової власності. Це — продаж частки одного із співвласників у праві спільної часткової власності іншому співвласникові, відчуження частки у праві спільної власності третій особі на підставі договору, виділ у натурі частки у спільному майні на підставі договору, припинення права на частку у спільному майні на вимогу одного із співвласників за рішенням суду, звернення стягнення на частку у праві спільної часткової власності. Поділ майна, що є об’єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності стосовно усіх співвласників.
2. Укладення договору про поділ майна тягне припинення права спільної часткової власності. Момент припинення права спільної власності співпадає з моментом виникнення права на частину майна, що раніше було об’єктом права спільної часткової власності, як на окремий об’єкт права власності. При визначенні цього останнього моменту слід за аналогією застосовувати правила ст. 363 ЦК.