Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

1. Загальною умовою застосування всіх правил, що формулюються у ст. 366 ЦК (варіантів звернення стягнення на частку у спільному майні), є недостатність у боржника іншого майна, на яке може буде звернене стягнення, для задоволення вимог кредиторів. За наявності такої умови ч. 1 ст. 366 ЦК надає кредиторові право пред’явити позов про виділ частки із спільного майна для звернення стягнення на неї. Стосовно права кредитора вимагати за відповідних умов продажу частки боржника у праві спільної часткової власності прямо не зазначається на те, що воно виникає тільки за відсутності у боржника іншого майна. Однак ця умова (відсутність іншого майна) випливає із контексту ст. 366 ЦК.

2. Позов про виділ у натурі частки із спільного майна для звернення стягнення на неї може бути пред’явлено або за наявності рішення суду про стягнення з боржника- учасника спільної часткової власності певної суми, або разом з таким позовом. Суд не може задовольнити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, якщо в судовому порядку не вирішене і не ставиться питання про стягнення взагалі (без визначення майна, на яке звертається стягнення).

За наявності доказів недостатності іншого майна боржника (такими можуть бути як опис майна боржника, що проведений за ухвалою суду відповідно до клопотання позивача, так і документи виконавчого провадження), суд приймає рішення про стягнення з боржника певної суми (якщо раніше таке рішення не приймалось) і про виділ у натурі частки боржника у спільному майні та звернення стягнення на майно, що виділяється. Відсутність доказів недостатності майна виключає задоволення позову про виділ частки. Але наявність чи відсутність доказів відповідно до ч. 1 ст. 366 ЦК має не тільки процесуальне значення. Наявність доказів є також підставою виникнення цивільного (матеріального) права вимагати виділу частки. Тому можливе повторне пред’явлення позову щодо того ж предмета після появи зазначених доказів, оскільки при цьому з’являється підстава (інша, та, якої раніше не було). Надання кредиторові права звернення з позовом не виключає укладення кредитором та боржником з участю співвласників договору про виділ частки та передання її кредитору у власність на виконання його вимоги до боржника або для наступного продажу. Формулювання «може пред’явити позов», як і в усіх інших випадках слід тлумачити як таке, що надає право на позов у матеріально-правовому розумінні, тобто суб’єктивне право. Це право захищається судом, хоч би проти цього заперечував боржник. Але заперечення співвласників майна проти виділу в натурі частки боржника виключає виникнення у кредитора права вимагати в суді виділу. Проте суд з урахуванням обставин справи може винести рішення про задоволення вимоги кредитора про виділ частки і за наявності заперечень з боку співвласників боржника.

3. Частина 1 ст. 366 ЦК не виключає застосування ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» [129], що передбачає звернення стягнення на частку боржника у спільному майні, яка (частка) визначається судом за поданням державного виконавця. Стаття 379 ЦПК [44], що встановлює порядок провадження за поданням державного виконавця, повторює формулювання ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», навіть повторює не досить вдале формулювання цього Закону «боржник володіє майном спільно з іншими особами». Застосування ст. 379 ЦПК, ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» буде викликати утруднення внаслідок недостатнього визначення їх формулювань, що передбачає лише визначення судом частки боржника у спільному майні. Проте вповні припустимо тлумачити цю статтю як таку, що надає державному виконавцеві повноваження не тільки звернутись до суду з поданням про визначення частки, а й звернути на підставі ухвали суду на неї стягнення, здійснивши її продаж. Ця стаття може тлумачитись і так, що вона дає державному виконавцеві повноваження звернутись за відповідних умов до суду з поданням про виділ частки в спільному майні в натурі для звернення стягнення на неї.