Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Піднімаю цей келих за Аслана, за істину та за вас, сір!
Єдиним духом він осушив келих (між іншим, достатній, аби напувати щонайменше шістьох дужих чоловіків) і передав його пажу.
— Отже, Рунвіте, — поквапив кентавра король, — чи не приніс ти нам часом останні вісті про Аслана?
У відповідь кентавр лише спохмурнів, наче небо перед грозою, та брови насупив. На обличчі його читалася тривога.
— Сір, — нарешті зітхнув він, — вам має бути відомо, що я давно спостерігаю за зірками на нічному небі. А спостерігаю я за ними дуже й дуже давно, бо ми, кентаври, і живемо довго-довго, значно довше за людей і тварин та навіть, як на те, єдинорогів. І от що я скажу вам: ніколи за своє довге життя не бачив я знаків тривожніших за ті, що нині накреслено на небесах. Зірки не провіщають ані скорого приходу Аслана, ані довгого миру, ані спокою. Не провіщають вони й радощів. Більш того, тривожнішого розташування зірок, як підказує мені моя наука, я взагалі не бачив за всі п’ятсот років, що вдивляюся в небо. Із тим я збирався був у дорогу, аби попередити вашу величність, що великі біди чатують на Нарнію найближчим часом, коли вчора ввечері долетіли до вух моїх чутки, ніби Аслан прийшов до Нарнії. І дехто буцімто бачив його на власні очі! Не вірте тим чуткам — то казки, мій королю! Зірки не брешуть — брехати можуть люди чи тварини, та тільки не зірки. Якби Аслан був тут, то першими про те сповістили б саме вони: найблагородніші зірки зібралися б на його честь — то й був би добрий знак, якому можна вірити. Все інше — то неправда…
— Неправда? Як так? — суворо насупив брови король. — Хто у нас у Нарнії та й в усьому світі насмілився б на брехню у справі, з якою і жарти ніхто не жартує? — сказав він те, і мимоволі рука його лягла на рукоять меча.
— Те мені невідомо, — похитав головою кентавр. — Та я знаю одне: на землі брехуни є, та їх немає серед зірок небесних!
— Хай так, — зауважив єдиноріг, — а чи не міг Аслан прийти всупереч тому, що підказують зірки? Бо як то розповідають стародавні легенди: зірки — його створіння, а він не той лев, якого можна приручити.
— Добре сказано, брате Діамант, — підтримав того король, — я теж чув ці слова стародавніх легенд: не той він лев, якого можна приручити.
Рунвіт підняв був руку і навіть подався вперед, немов застерігаючи короля, як раптом із лісу почулося жалібне голосіння, і всі разом повернули голови на звук. Хто плакався в лісі за деревами, було не видно, та голос швидко наближався, і за хвилину можна було розчути окремі слова.
— Ой, лихо, лихе лихо, ой лихо коїться в лісі! О, горе вам, мої брати та сестри! Горе всім священним деревам! Сокири січуть без жалю! Вмирають… вмирають… вмирають…
З останнім «вмирають» на галявину вибігла і сама плакальниця. Висока та струнка, зростом така, що й кентавру могла заглянути в очі, дивна плакальниця водночас нагадувала і жінку, і дерево. Це навіть важко уявити тому, кому не доводилося зустрічати дріад, та ті, кому вони не в дивину, не тільки безпомилково відрізняють їх від інших мешканців лісів, але й одну від одної. Король Тіріан, так само як і кентавр чи єдиноріг — істинні нарнійці, — одразу ж упізнали дріаду букового дерева.
— Справедливості та правосуддя! — кинулася вона до короля. — Захистіть свій відданий народ! Благаю вас про порятунок! Там, на заході, вирубують Ліхтарну пустку під корінь. Уже сорок моїх братів і сестер стовбурами без життя лежать на сирій землі!
— Що?! Як це може бути, моя чарівна пані, хто підняв руку на священну для всіх нас Ліхтарну пустку?! Як вони сміють?! І хто вони? Та хто б вони не були… — Король вихопив меча. — Ім’ям Аслана…
Та дріада цього вже не чула. Не встиг король договорити, як пролунав тихий протяглий стогін «а-а-аах», дріада здригнулася, наче її хтось вдарив — раз, другий, третій, — похитнулася, ноги її підкосилися, і поки присутні ще не зрозуміли, що сталося, впала, мов підрублена. Якусь мить усі бачили перед собою бездиханне тіло на траві, а ще за мить воно наче розчинилося в повітрі. Тільки тепер вони зрозуміли, що сталося: десь далеко звідси хтось зрубав дерево, дух якого щойно благав про порятунок. Щонайменше з хвилину від гніву та скорботи король був не в змозі вимовити ані слова. Ледве отямившись, він вигукнув:
— За мною, друзі! Ми це так не залишимо! Найшвидший шлях до західного краю пустки — уздовж річки. Присягаюся, жоден злодій живим від мене не втече!
— Від нас, сір! — рішуче додав єдиноріг.