Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Уже надвечір приплентався Верть. Він, звісно, вже не біг трухцем, а терпляче шкандибав, ледь-ледь пересуваючи ноги, як справжній пересічний віслюк.
— На ринку помаранчів не було… — повідомив він. — Бананів — теж… Зате я такий виснажений, що мені то байдуже! — сказав. І впав де стояв.
— Та нічого, — махнув рукою Круть. — Ти краще подивися, яку чудову обнову я тобі справив! Вставай-но приміряти!
— Та хай їй, тій старій шкурі! — заледве підвівши голову, відповів Верть. — Зрання прикинемо. Бо зараз мені й підвестися несила…
— Який же ти невдячний, друже, — підстрибнув Круть. — То ти, виходить, утомлений, а я, виходить, ні? Увесь, якщо хочеш знати, день, поки ти прохолоджувався прогулянкою берегом річки, я, не складаючи лап, шив тобі, моєму другові, пальто! Надвечір я не те що голки, а навіть і ножиць у пальцях не втримаю — ось який я зморений! І що ж я чую замість слів подяки? Мій друг навіть дивитися не хоче на витвір рук моїх! Він каже, що йому, мовляв, начхати… І що…
— О, Круть, мій друже, — одразу ж підскочив Верть, — пробач мені мою невдячність! Який же я віслюк! Я — йолоп, та й годі! Авжеж, я готовий приміряти все, що завгодно, аби догодити тобі, навіть цю… як ти кажеш — «чудову обнову», просто зараз! Будь ласочка!
— Гаразд, — змилостивився Круть, — стій і не рухайся!
Шкура виявилася заважкою, аби накинути її на Вертя як пальто. Та врешті-решт, пихкаючи та відхекуючись, Крутю вдалося затягнути її на віслюка, якось прилагодити, зав’язати на шворки і навіть причепити левиний хвіст із китицею. Відступивши за крок, він подивився, що з того вийшло. А вийшло те, що сумна віслюча пика, як не крути, виглядала крізь відкриту левину пащу. Жоден з тих, хто хоч раз бачив справжнього лева, нізащо не подумав би на нього. А з іншого боку, якщо не дуже прискіпатися до крою, якщо дивитися здаля, і щоб світло було таким собі поганеньким, і якщо не давати віслюку волі, аби той не волав, як оглашенний, та щоб копитами не тупотів, а головне — якби всі інші й гадки не мали, який він, справжній лев, то чом би й не сплутати віслюка з левом?
— Чудовий вигляд, мій друже, просто чудовий! — мовив Круть, коли надивився вдосталь. — Якби тебе хто побачив просто зараз, він сприйняв би тебе за самого Аслана, Великого Лева.
— Якби мене хоч хтось побачив просто зараз, то був би суцільний жах! — уже вкотре за сьогодні вперся віслюк.
— Навпаки, мій друже, навпаки, — поплескав його по спині Круть. — Будь-кому покажися у цій шкурі, і він зробить для тебе будь-що — все, що накажеш!
— Але ж я не збираюся нікому нічого наказувати! — здивувався віслюк.
— То ти ще не думав, — заохотив його Круть. — Але гарний радник тебе завжди напоумить, що наказати. Радник у тебе вже є, тож не хвилюйся — я особисто обмізкую, які саме розумні накази ти видаватимеш. А всім-всім-всім тільки й залишиться, що слухняно виконувати наші накази, навіть королю. Ми з тобою наведемо лад у Нарнії.
— Може, воно й без нас… теє… усе до ладу? — засумнівався був віслюк.
— Що?! — гримнув на нього Круть. — Яке там «до ладу», коли на ринку немає ані помаранчів, ані бананів?!
— Так-то воно й так, але ж якогось дуже великого попиту на банани я на ринку щось не помітив. Може, людям вони не так уже й потрібні, як на цю пору року? Саме людям, а не тобі…
— А цукор? Невже й на цукор немає попиту?
— Гм-гм… — облизнувся віслюк. — А от цукру таки не вистачає…
— Тоді… вдаримо по руках! Ти вдаєш із себе Аслана, а я тобі підказую, що казати.
— Ні-ні-ні, — перелякався Верть. — Які страшні промови ти ведеш! Того аж ніяк не можна робити! Може, я й телепень, може, чогось і не кумекаю, але ж не настільки, щоб цього не розуміти! От що як з’явиться справжній Аслан — що він скаже?
— Либонь, порадіє за нас, — знизав плечима Круть. — А що як не хто інший, як він сам, і послав нам цю шкуру, мовляв, ось вам левина шкура, аби ви навели тут ладу, бо самому, бач, ніколи. От сам ти — ти хоч коли-небудь бачив його на власні очі? Отож-бо й воно!
Тільки він те мовив, як серед ясного неба гримнув грім та під ногами здригнулася земля, ніби стався невеличкий землетрус, від якого обидві тваринки як стояли, так і впали долілиць, носом у землю.