Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Зілля росте чудодійне повсюди на землях русинів, Різних отам чарівниць стрінеш у кожнім селі. Бачив і я тих старих чарівниць, як вночі вилітали І, ніби вихор, неслись швидко на крилах своїх. Часто вони чудодійним закляттям із ясного неба Нам посилали дощі, – сам я те видів, клянусь! Вітром розбурхують ріки, наповнюють хмари громами, Градом толочать хліба, – ось яка сила тих слів! Сам я був свідком, як кров із шнурка вони білу пускали, Вим'я корови ніяк стільки не дасть молока. Чарами часто дівчатам, що розум втрачали з кохання, Милих вертали назад, хоч би й за море втекли. Навіть пташина далеко отак залетіти не може, Як, Купідоне, свою здобич заносити звик. Федора якось Федора, лиш глянувши, враз полюбила, — Руської крові дівча: меж у коханні нема. Довго не в силі була затаїти цей шал божевільний: Як заховаєш любов – мучити стане сильніш. Тож подалась до ворожки, старої бабусі, з дарами, Швидко зійшлись на платні, й мовила слово таке: «Мила бабусю, володарко Орка й Аверна сумного, Хай же від чарів твоїх темний здригне Ахеронт! Тільки скажи вже, куди той поганець утік од кохання, Де він бариться тепер, в землях яких і краях? Хоч би за морем блукав, безсердечний, зроби, я благаю, Щоб повернувся сюди й вирвав од смерті мене. Через моря хай негайно сюди припливе, через хвилі, В серці його запали зараз до мене любов. Вирви коханця мого, хоч як би преміцно тримали Сили небес і землі й води далеких морів. Зглянься, прошу, наді мною, бабусю миленька, бо гину, Смерть на порозі чека, ти ж порятуєш мене!» Тут одказала ворожка: «Дарунки подай-но бабусі, Чари побачиш тоді й силу моїх заклинань. Федір до тебе повернеться; навіть якщо його лютий Тартар до себе забрав, мусить віддати назад. Милого скоро повернуть тобі небеса добровільно Й землі далекі, й глибінь темних, шумливих морів, Тільки належить чекать терпеливо, аж поки Діана Вирине з моря глибин срібним півколом ясним. Саме тоді я візьму новий горщик і в ньому із просом Зілля змішаю й, туди всипавши всяких отрут, Викличу духів із пітьми, почавши із ними розмову; Ти ж не зумієш почуть жодного слова від них. Темінь сама заговорить і відповідь дасть необхідну, Перед тобою пройдуть там дивовиди страшні, З темних пекельних глибин донесеться жахливе гарчання, В пітьмі відлунням дзвінким всюди розійдеться там.