Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Электронная книга - «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.». Краткое содержание книги:

Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.
1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 52
Перейти на страницу:
Поллукс
Справді щоденно нещастя чигають усюди на смертних, Тільки всевишні судьбу свою впевнено завжди тримають.
Кастор
Нам, пастухам нещасливим, з'явилося віще знамення, Й серцем відчули, що скоро зустріне нас горе безмежне: Саме коли почали із вівчарень виходити вівці, Камінь, раптово зірвавшись з великої скелі, додолу З гуркотом просто на стадо котився, й жахнулися вівці. Справді це був отой камінь, що мав укріпити вівчарню. Впав він додолу, о горе! Пропали і наші надії!
Поллукс
Часу, одначе, немало прожив він тут разом із нами, Пам'ять лишив по собі, що не ганьбить його честі.
Кастор
Долі страшної бажання – життя нам лишити й померти, Тож бо рушаймо і ми, куди наш відійшов милий пастир.
Поллукс
Як я хотів би отут, на зеленій травичці, присісти Разом з тобою, якщо ти мене побажав би послухать!
Кастор
Часто мовчанка – не поміч стражданням, давай поговорим, Завжди людині від милих розмов на душі стає легше.
Поллукс
Кізонька, голос сопілки почувши, від радості скаче, Більше радіє, одначе, якщо двоголоса заграє. Геть свої думи! Поглянь: уже хмарами вкрилося небо, — Це утікає зима й золоте наближається літо. Разом із ним після хмар грозових до нас радість приходить. Та не тебе одного, але й нас не один друг покинув: Друзів багато прекрасних ми втратили зовсім недавно. Ось плугатар із дідуських полів у Перемишлі славнім Труду чимало віддав, орючи там широкії ниви. В місті оцім ще не бачив ніхто йому рівного мужа, Пастирську службу латинян щоб знав так, як він, і щоб вірним Завжди ласкаво сприяв, ворогів же умів відганяти, Вдень-бо й вночі недалеко овець його й біля вівчарні Люті грабіжники й різні злодії постійно блукають. Зараз його (лише прах) ця могила, що там ось, тримає, Хто ж в ній похований, свідчить про це нам віршований напис: «Тут спочиває вівчарні підгірської пастир побожний, Всюди відомий Іван, що з дідуської ниви походив». Далі, між друзями нашими був і той Вовчик блаженний, Що вовноносних прекрасно зберіг наших кізок жадібних, Також йому підкорялась тоді уся руська громада, Тигри вірменські боялись його, хоч і був він ласкавий, Руськії леви дрижали, хоча справедливим вважався. Тож, бородаті цапи, ви скажіте усім, хто питає, Де отой Вовчик тепер і в яку він вівчарню подався, Прахом він тлінним вже став, очевидно, і так спочиває, І не воскресне (о доле!) тепер, у біжучому році. Знову ж Старецький, мій друже хороший, славетна людина, Чи ж про заслуги його не дійшла вість до самого неба? Гори, що славитесь буйними травами, вас я вітаю! Він мав садибу у вас, і для наших овечок поживу Щедро давав, і відкрив там для них життєдайні джерела. Тож застеляйте тінисту печеру під листям пахучим, Ладан паліть на могилі, скропивши себейським напоєм, І додавайте постійно цілющий бальзам по краплині, Вдосталь хай буде ще й тут, на могилі, плакучої мирри. Хай же зберуться всі тут, де така спочиває турбота, Стадо лишивши, нехай прославляють чини його гідні.

Адам Чагровський

(1565–1599)

Польсько-український поет другої половини XVIcm. народився у с Чагрів біля Галича. Походив з роду бояр Чагровичів, відомого ще за часів Ярослава Осмомисла. Дитячі і юнацькі роки минули у Зимній Воді. Заробляв на прожиття військовою службою, брав участь у кількох історичних битвах, воював з турками.

Якийсь час жив у Познані, але незабаром оселився у Добромилі в Яна Щасного-Гербурта. Писав польською мовою, автор єдиної збірки «Trenyі rzeczyrozmaite» (1597 і 1599 рр.). (Поезію, що подається в нашій збірці, переклав Р. Радишевський.)

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 52
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)