Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Навіть дід, який з часом усе більше згасав, але іноді знову із запалом відзначав те, що йому видавалось ознаками повернення колишніх часів, жалівся, що п'ємонтський уряд, відколи їх схопили за рукав масони штибу Д'Адзельо[98] та Кавура[99], перетворилися на сатанинську Синагогу.

— Ти усвідомлюєш, хлопче, що закони цього Сіккарді[100] скасовують так звані привілеї духовенства. Нащо відміняти право прихищати людей у священних місцях? Чи, може, у церкви прав менше, ніж у жандармерії? Нащо відміняти церковний суд над тими, хто вчинив карні злочини? Може, церква не має права судити своїх? Нащо відміняти церковну цензуру у пресі? Чи тепер кожен може без угаву казати те, що заманеться, не поважаючи ані віри, ані моралі? А коли наш архієпископ Фальконе наказав туринському духовенству не дотримуватися цих заходів, то його засудили як злочинця до року ув'язнення! А зараз ми дожилися до того, що нами командують ордени старцювальників[101] та споглядальників[102], усього з шість сотень священиків. Держава відчужує їхні багатства, запевняючи, що воно піде на сплачення платні приходським священикам, але якщо порахувати добро всіх тих орденів, то набіжить сума, яка вдесятеро, де там — у сотні разів перевищить загальну суму платні по всій державі; уряд витратить ці кошти на державні школи, де вчитимуть того, що біднякам геть не згодиться, а як згодиться, то лише для вимощення бруківки у гетто! І все це прикриваючись гаслом «Вільна церква у вільній державі», у державі, де єдиний, хто насправді вільний, — то це держава, яка вільна зловживати своїм становищем. Справжня свобода — це право людини йти за законом Божим і заслужити собі рай або пекло. А зараз під свободою розуміють право обирати собі те, у що вірити й про що думати, як тобі заманеться, коли й одне й інше варте одне одного, — і державі байдуже, чи ти масон, чи християнин, чи юдей, чи послідовник Великого Турка[103]. Саме так правда стає байдужою.