Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
— Про мене хай буде й два ока, бо я знаю, що Филимон програє…
— Хто тут бреше, що Штефан Курочка не любить почастувати? — перевалюється Курочка через поріг кооперативу.
— Мартинчук! Петро Мартинчук таке говорить! — піднімають для сміху шум чоловіки, бо всі знають, як ці двоє «любляться» між собою.
— А шляк би його трафив! — сміється Курочка, поплескуючи себе по животі. — Він звідки знає, що я не люблю викидати грошей в болото? Але цим разом, ади, угощу всіх вас до ноги, аби та холера програла заклад. А ви дивіться, мой, на нього! Дідько вже понад п'ятдесят років має, а я присягнув би, що в нього ще й одного червивого зуба нема!
— Таки аби-сь знав, що нема! То вже так від бога, бо він знає, що і всіх моїх маєтків не вистачить на золоті зуби.
— Ти що, у мій город, може, камінці кидаєш? Ніби того, що моя жінка вклала собі золоті зуби? Гадаєш, не почастую? Бігме, ну, почастую! А тебе, — шпигає Курочка великим пальцем Мартинчука під ребро, — почастую ще колись окремо. Гей, крамарю, давай газдам око горілки і що там маєш до закуски! І ти, псявіро, на мій рахунок! А тебе, Мартинчуку, ще так колись пригощу, що пам'ятатимеш до гробової дошки!
Петро шкірить до нього свої здорові, гострі, як у кота, зуби.
— Якщо ти мене угостиш, то мій гонор не дозволить не віддячити. Але коли вже почуватиму себе в силах віддячувати тобі… то вже з процентами, Штефанику! Гей, мужики, зробіть місце панові Курочці! А ти, довгонога гадино, зігни коліно, щоб панові Штефанові було легше на бочку сідати! Видиш сам, який вони тягар поперед себе двигають. Крамарю, не маєш там якого паперу застелити бочку, щоб пан Курочка не поваляли собі багацького задка?
Газди засміялися хором. Усміхнувся півгубою і Курочка:
— А я до тебе п'ю, Петре! Дай боже, аби-сьмо живі були, аби хліба родилися!
— Та насамперед треба мати на чому той хліб засіяти…
— Аби, — не хоче нічого чути Курочка, — аби люди любилися, аби згода поміж народом запанувала.
— Не відбирай хліба отцеві Річинському, Штефане!
— Або що?
— Та нічого… Кажуть, що отець Річинський новий фах придбав собі. Їздить по селах та просить людей, щоб пробачили жондові[42] пацифікацію[43]. Скоро, кажуть, будуть по державних установах до мужиків по-нашому говорити.
— Ей, ба ци?
— Аякже! Замість бидло, будуть нас називати по-українському… худобою…
Газди знову засміялися. Курочці не сподобався цей жарт.
— Ти, мой, Мартинчуку, маєш себе за розумного, а сам не дуже… той… Поляки, як той казав, слов'янський народ, коли хочеш знати, і нам треба з ними вкупі жити…
— Та ти, Штефанику, і тепер живеш вкупі з постерунком і паном жондцою[44].
— Брешеш! Я лише виконую те, що мені належить. Я такий чоловік, що люблю жити у згоді з владою. І отця Річинського хвалю за це.
— Шкода, що Річинський не почує твоїх похвал.
— Мой, а то чому?
— Та тому, що отець Аркадій не приїде до Вишні.
— Не приїде? А чому?
— Та тому, що тут люди неделікатні. Можуть йому сучі діти пригадати шістнадцятий рік. Приходила тоді — пам'ятаєш? — делегація до нього просити, аби заступився за нещасного Ілька. А що відповів нам тоді наш парох? Казав, що він би «з радою душею», але церква забороняє йому втручатись у політику… Тепер, видко, попустила ксьондзам церква.
— А ти не сунь своє рило до святої церкви! Програв заклад, то став тут зараз же око горілки, і півкіло ковбаси, і два хліба, і гірчицю, як належить!
Мартинчук чухає за вухом. Дорого йому обійдеться витівка з Курочкою! Коли жінка дізнається, три дні спокою в хаті не буде.
В кооператив увійшов босий чоловік з пляшкою на мотузці довкола шийки. До стола не пхався (та й ніхто не запрошував), але перекинутись словечком хоч би здалека все ж таки кортить. За це гроші не платять.
— А якби був Річинський той санаторій збудував, що задумував у двадцятім році, то ниньки, може, й не так тісно було б у селі. А то нема де подітись, а місто не приймає…
Мартинчук обернувся на голос.
А, Василь Пшеничний! Пишне прізвище аж ніяк не пасувало до худорлявої постаті з запалими, давно не голеними щоками.
— Ходи, Василю, сідай з нами.
Пшеничний, зніяковіло посміхаючись, підняв на мотузці пляшку:
— Дякую красно, я за гасом.
— Але порцію горілки випити можеш? Пий, брате, то за мої гроші!
Василь поставив пляшку у кутку коло бочки з гасом, витер руки об штани, понюхав пальці, ще раз витер і підступив до бочки, зберігаючи пристойну відстань. Курочка незадоволено став колупати в носі.
42
Урядові (з пол.).
43
Втихомирення населення каральними заходами (з латин.).
44
Урядовцем (з пол.).