Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
А що у Вишні чимало таких, що їм у печінки в'їлися щорічні голодні переднівки, то можна сказати: всеньке село рушило записуватись в члени кооперативу.
Та незабаром виявилося, що отой добробут прийде не так скоро, як декому здавалося. Насамперед кооператив мусить сплатити борги, що їх потягнув за собою ремонт приміщення та обладнання. А оскільки в кооперативі відповідають всі за одного, а один за всіх, то нові члени в додаток до рожевих мрій отримали ще й по юридичній пайці боргу.
Зрозуміло, такий нежданий поворот викликав обурення серед новоявлених кооператорів.
Скориставшись з не зовсім прихильних до кооперативної справи настроїв, крамар-приватник скинув півгроша на шматку мила та по грошу на літрі гасу, і менш свідомий елемент знову потягнувся до Мошка.
За жінками пошкандибали й деякі чоловіки, бо Мошко їм скинув по п'ять грошів на літрі горілки. Вони визнавали, що горілка в Мошка гірша, ніж у кооперативі, але тут, мовляв, смачніше п'ється. Сам дух шинкваса додає людині апетиту! А що в кооперативі? Випити порцію навстоячки — це все одно, що вилляти її за плече.
Такі міркування призвели до того, що актив вирішив на противагу відкрити кооперативну чайну. Поки що, за браком приміщення, чайна містилася б у крамниці за перегородкою. А тим часом, поки кооператив спроможеться на цю перегородку, столики, самовар та дівчину в білому фартусі, декілька прихильників кооперативної справи вирішили покласти початок новому підприємству.
Стіл заступить їм бочка з оселедцями, а ящики з мармеладом, поставлені сторч, і мішки з борошном послужать стільцями.
Це не просто випивка, як комусь малосвідомому може видатись на перший погляд, а закладини кооперативної чайної.
Тільки-но розмістились газди (жінки, які забігли до кооперативу по сіль та гас, здійняли галас, що гидуватимуть пекти з тієї муки, що її хлопи витерли своїми штанами!), коли зирк — східцями піднімається Штефан Курочка. По інших селах і багачі трохи на людей схожі, а вишнянський дука достеменно такий, як малюють його породу в гумористичних журналах: барилко на куценьких ніжках. Підборіддя наче у бідного живіт, а очі — свинячі, запливли жиром, темно-сині, обтикані русявими віями.
Углядів Курочка здалеку білу кучеряву голову Мартинчука і зупинився, ніби відсапуючись.
Петро Мартинчук (яким був охочим до жартів змолоду, таким і залишився) подав знак, щоб газди відставили чарки.
— Стримайтесь на хвилечку, панове газди, бо щось мені таке здається, що Штефан Курочка як би хотів пристати до нашої кумпанії…
Сказавши це, Мартинчук моргнув своєму кумові Василеві Загайчикові. По гудзуватім обличчі Загайчика поскакала усмішка, як по грудді. Василь, хоч і ровесник Мартинчукові, виглядає значно старішим за свого кума. Від пили на тартаку спина набула вигнутої лінії, і це відразу зробило з чоловіка діда.
— Ідіть геть, куме! — кліпнув Загайчик кумові. — Що ви таке говорите? Що багач, а що свиня — то одна порода. Та Курочка скоріше бика під хвіст поцілує, ніж порядному чоловікові чарку горілки поставить.
В розмову встряває довгий Филимон, що його за неугавну балакучість прозвали «філозофом». Він сидить плечима до дверей, і йому не видко, як Курочка, ніби відпочиваючи, східець за східцем, суне до кооперативу.
— А може, й поставить, — повертає «філозоф» своє мале, як кулачок, лице з настовбурченими котячими вусами, мишкуючи за уважним слухачем. — Видите, воно так: людина, дайми-на-то, скупа. А тут раптом от, як плюнути, може на скупого така манорія[37] найти, що й сорочку заставить. Таке, дайми-на-то, може й з Курочкою трапитись…
— Та, може, Курочка й любить почастувати, але свого брата чи свата, а не такого лапсердака, як ми з вами, Филимоне.
— А я вам кажу, — запалюється Филимон, плює в долоні, розтирає і знову плює, — що Курочка такий чоловік, що, дайми-на-то, як щось ускочить в нього, то може зробити трактамент[38] і найтяжчому своєму ворогові! Я таких людей знаю… то як чоловіка щось штрикне…
— А я, Филимоне, буду фурт[39] своє говорити: Курочку скоріше нагла кров заллє[40], ніж він сів би з не рівним собі!
— А я кажу, що на чоловіка може найти така манорія.
— А я кажу, що неправда ваша.
— Неправда моя? Неправда? Заложімося, коли так!
— Заложімося!
— А на що?
— Та на око[41] горілки! Око горілки! — вигукують газди.
37
Химера.
38
Частування (з пол.).
39
Постійно (з пол.).
40
Апоплексія розіб'є (крововилив у мозок).
41
Тут: міра рідини — від одного до півтора літра.