Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Але ж ви казали, що це заборонено законом, — озвався Анрі.
— Власті дивляться на це крізь пальці, дещо перепадає і їм. На цьому бізнесі наживаються всі, починаючи з селян і кінчаючи поліцейськими. Сільському поліцейському невигідно перешкоджати сіянню опіумного маку, на цьому він нічого не заробить, мак сам по собі ще не опій. Потім, коли сировину з сіл переправлятимуть у Бангкок, поліцаї соватимуть свого носа всюди: розпаковуватимуть тюки з бавовною, розрізатимуть апельсини, розламуватимуть дахи автобусів, простукуватимуть дверцята й крила автомобілів. Тепер почався їхній час — за виявлені наркотики непогано платять.
— Якщо так солідно поставлена боротьба з торгівлею наркотиками, то як опіум усе ж потрапляє до нас? — здивувався Анрі.
— Все роблять гроші, — не задумуючись відповів Дубровський.
— Так, — ствердив Бонне, — колосальні проценти, які наживають спекулянти опіумом. Простий розрахунок: в Китаї за кілограм сировини платять лише шістдесят доларів, а у Гонконзі вже п'ятсот. В Європі після переробки в таємних лабораторіях кілограм героїну оцінюється приблизно в п'ять тисяч доларів. І так до тридцяти п'яти тисяч в Америці.
— Справді пекельний бізнес! — зауважив Сергій, який з цікавістю слухав розповідь Бонне. — І навряд чи колись вам вдасться прикрити його.
— Чому ж, — не погодився комісар, — щороку ми конфісковуємо тонни опіуму, багато морфію, героїну, маріхуани… У нас є колосальні зрушення!
— А гангстерські корпорації не складають зброю. Гра варта свічок…
— Звичайно, — погодився Бонне, — і тоді, в цій історії з верблюдами, спекулянтам опіумом вдалося на деякий час перехитрити нас. Ми просвічували верблюдів і були спокійні, а кляті тварини знову несли в своїх шлунках сотні кілограмів наркотиків. Тільки тепер — у м'яких каучукових кулях. Поки хтось не додумався давати верблюдам проносне.
— Дотепно, — оцінив Сергій. — Але ж це не вихід із становища. Поки існуватиме попит на наркотики, вам нічого не вдіяти. У нас нема наркоманів, і цим все сказано.
— Зараз ви твердитимете, що вашій молоді не потрібні наркотичні марення й забуття, — відрізав Бонне. — Про це я читав у газетах і, слово честі, радий за вас. Але чим ви можете пояснити, що один з шляхів, яким транспортується в Європу опіум, пролягає через соціалістичну Югославію?
— Напевно, неуважністю тамтешніх митників.
— І, можливо, попитом на героїн, — підморгнув Бонне. — А соціальний устрій, між тим, стоїть на сторожі моральності.
— Там багато своїх складностей…
— У вас пишуть: пережитки капіталізму… — Анрі допив свій мартіні, очима пошукав кельнера, та не знайшовши, продовжував, тримаючи бокал поміж долонями. — Але ж капіталізм — не лише наркомани й гангстери. Наша прогресивна література, наші наука і мистецтво, наша студентська молодь сприяють прогресові, європейська інтелігенція завжди виступала проти мракобісся й фашизму. Та й що казати, ти сам знаєш, закон охороняє в нас…
— Але ж цей закон, — м'яко перебив його Сергій, — не перешкодив якимось мерзотникам вкрасти у тебе Генрієтту.
— Так, — схопився за голову Савіль, — нема межі між правдою і кривдою!
— І під егідою цього ж закону процвітають такі міста, як Танжер, — продовжував Дубровський. — Неначе все тут пристойно. А бачив сам: місто-притон, місто контрабандистів, злодіїв, шпигунів та авантюристів… Свобода відкривати доми розпусти і тримати в неволі Генрієтту… Тобі потрібно таке?
— Це — піна, мсьє Дубровський, і ми знімаємо цю піну, — мовив з досадою Бонне. — У вас також є злодії…
— А ви цікавилися процентним співвідношенням карних злочинів у нас і у вас?
Анрі поклав руку на коліно Бонне.