Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Мадам Блюто зрозуміла її по-своєму.
— Ви — розумніша за неї, мадемуазель Лейє, — схвалила, — і розсудливіша. Мені приємно бачити це.
Генрієтта не глянула на неї. І похвала, і осуд цієї жінки були однаково образливі, і чи варто починати все спочатку? Справді, цю брудну повію нічим не здивуєш, нехай же говорить, що хоче. Сильно стиснула руку Мелані, і подруга зрозуміла її — одразу якось охолола й знітилася, тільки дихала важко й часто.
— Напевно, ви найрозумніша тут, мадемуазель Лейє, — продовжувала мадам Блюто, — і я звертаюсь до вашого розуму і вміння оцінити обстановку.
«А вона не дурна, — майнула в Генрієтти думка, — і сильна…»
— Я заплатила за вас великі гроші, мої милі, а я не така багата, щоб кидати гроші на вітер. Ось це ви й повинні усвідомити, — в голосі мадам з'явилися різкі нотки, — від цього і танцюйте, хочете — сюди, хочете — туди, а свої гроші я повинна одержати і, звичайно, з процентами. Бо всі ми грішні, живемо в грішному світі, а на гріху, — посміхнулася, — можна непогано заробити. Отже, усвідомте, і у вас, і в мене нема іншого виходу. Ви донесете на мене, якщо вам удасться вирватися звідси, я ж втрачу досить солідну суму, коли ви не працюватимете на мене. Інакше кажучи, прогорю, вилечу в трубу, чи як ще кажуть у подібних випадках?
Мадам Блюто зупинилася, облизнула тонкі губи, покликала наглядача.
— Пити!.. Гукни стару. Нехай принесе лимонаду, хоча, — на секунду завагалася, — не треба лимонаду, хай дасть шампанського. Сьогодні, — підморгнула дівчатам, — я пригощаю. Скоро ви станете заможними і тоді віддячите мені…
Генрієтта і Мелані ніяк не зреагували на цей жарт, тільки Жюстина посміхнулась. Від очей мадам Блюто не вбереглась ця ледь помітна посмішка, і вона сказала вагомо:
— Отож ви зрозуміли: вороття назад нема. Від цього до наступного — один крок, і, що б ви не робили, вам не уникнути його. Але, щоб у вас було менше вагань і сумнівів, я розповім, що чекає на вас. Розкішне життя, я не перебільшую — якщо б я починала так свою кар'єру, мої милі, то… Боже мій, марсельські вулиці, бруд і холод, дощ… І все ж я вибилась у люди, треба мати голову на плечах, правда? А вам просто пощастило, не якийсь портовий бордель з п'яною матроснею… Кожна матиме свою кімнату, туалети — я авансую вас… І мужчини у нас пристойні, постійні відвідувачі з грішми. Шантрапу не пускаємо, матимете справу з солідними людьми, і все залежить від вас і ха-ха… від вашої, так би мовити, працездатності…
Генрієтту пересмикнуло. Наліт зовнішнього полиску, яким спочатку хизувалась ця марсельська повія, поступово сповзав, і все одвертіше проступало її справжнє нутро.
— Бувають всякі випадки… — вкрадливо продовжувала мадам. — В мене колись закохався грошовитий старигань, упокой, господи, душу його, — перехрестилася. — Мерзотник був, брудний розбещувач, та залишив мені спадщину, і, слава богу, я не протринькала її… Коли спіймаєте такого, що одкупить вас і візьме на утримання, господи, та хіба я проти чужого щастя?
Служниця протиснулася у двері повз наглядача, поставила на стіл срібне відерце, з якого стирчала пляшка. Мадам апетитно поцмокала язиком.
— Я п'ю тільки найкраще, — похвалилася. — Такого ви, мабуть, і не нюхали…
— От що, — зірвалась Мелані, — хлещи своє вино і скоріше мотай звідси!
Мадам скривилася. х
— У тебе ангельська зовнішність, моя мила, і де ти навчилася грубощів?..
— Слухай, — несподівано поцікавилась Мелані, — а тебе били?
Мадам інстинктивно озирнулася на наглядача.
— Намагалися… — несподівано визнала. Генрієтта не чекала від неї цього і з цікавістю підвела очі. — Але, — Блюто повчально підняла палець угору, — сила на моєму боці, і все робилося навпаки. Так, як буде зараз! — зареготала весело. — Ти набридла мені, моя мила, і зараз одержиш перший урок. — Поманила пальцем наглядача і мовила єхидно: — Поклич там… Відшмагати її!..
Генрієтта відчула, як похололи в неї щоки.
Що сказала мадам і невже це можливо? Побачила усміхнене обличчя Блюто — воно наче застигло, розтягнуте в посмішці, — і Генрієтта раптом кинулася до неї, щоб пошматувати це обличчя, нігтями зірвати з нього посмішку.
Вона не тямила себе, і це надало їй сили — відштовхнула наглядача, який хотів перехопити її, але мадам встигла затулити обличчя і шию руками, і дівчина марно намагалася відірвати ці руки від шиї; закричала дико й пронизливо — від ненависті, гніву і безсилля. Хотіла вкусити хоча б за лікоть, та наглядач вже заломив їй руки за спину — била його головою в груди, кричала, намагалася і його вкусити, та він вдарив її так, що ледь не знепритомніла від болю і замовкла.