Уран [uk]

— Я дуже шкодую, що зіпсувала вам вечір.— Степка взяла сумочку і вийшла з-за столу.

— Степко, не роби дурниць!

— Вернись!

— Я пробачаюсь, Степко,— її наздогнав Олексій.

— Відійди.

У скверику Степку чекав Кутень, але не встиг підійти, бо вона зупинила якусь машину, вскочила майже на ходу і щезла.

Дмитро повернувся до ресторану, посидів трохи зі своєю компанією, а потім підійшов до столу, за яким сиділи Степчині товариші. Замовив коньяку і шампанського.

— Можна я з вами посиджу, бо її нема... Ви повинні мене зрозуміти... Я... люблю... кіно...

— Сідайте.

— Спасибі... Вона пішла... але я мушу вам розказати. Все розкажу... Я — Дмитро Кутень. Працював у Сосонці агрономом... Там жила Степка...

Степка чула, коли прийшли Ніла й Ніна, вони голосно сміялися. Потім хтось постукав у Степчині двері.

— Хто там?

— Степко, це я, Олексій... Не відчиняй, тільки вислухай... Якщо ти не простиш мені за ті слова у ресторані, то я... я... змушений буду виїхати звідси. Я — скотина і наволоч.

— Я прощаю тобі,— сказала Степка.

Знімальна група вибирала місця для натурних зйомок, а Лебідь посилено працював з артистами. Нарешті Степка познайомилася з актором, який мав грати у фільмі Петра — її коханого. Актора зустрічав директор картини. Вони з'явилися у готель напідпитку. Актор був заслужений і популярний. Він грав здебільшого шоферів, таких собі грубуватих хлопців, які, проте, здатні були й на амплуа ліричного героя. Директор картини познайомив його зі Степкою.

— Владик,— розправив нейлонові груди популярний актор і поцілував руку Степці.— Колего, я тебе раніше не бачив? Чому я раніше її не бачив? — звернувся до директора картини.

— Бо Степка ще не знімалася ніде,— пояснив той.

— Я готовий залишитися назавжди на цій студії,— сказав Владик.— Я влаштуюсь і прийду.

— З Владиком це буває,— немов виправдовувався перед Степкою директор.— Дуже оригінальний... Інколи той... Але ролі відливає, наче кулі.

Владик зайшов до Степки з пляшкою вина.

— Дитя, сідай,— показав на крісло поруч себе.

— Я не дитя, я — Степка. Ви чого прийшли?

— Для знайомства. Ми ж з тобою повинні будемо крутити почуття на стрічку... Колего, ти вмієш цілуватися? Давай на брудершафт,— корка він втовкмачив у пляшку олівцем.— Посуд є?

— Я з вами пити не буду!

— Що? Ти не будеш пити з Владиком? Ти — анахронізм, — Владик обняз Степку й одержав гучного ляпаса.— Геніально. Мені вже давно ніхто не давав по фізіономії.

— Підійдете, ще одержите.

— Ти серйозно? Такі на дорозі не валяються... Мене хапають з руками й ногами... У мене посмішка Петі Алейникова...

— Ідіть звідси.— Степка відчинила двері, й популярний шофер з посмішкою Алейникова, похитуючись, вийшов з кімнати.

Потім Степка чула його добре поставлений баритон в кімнаті Ніни й Ніли:

— Варварство. Мене якась статистка виганяє з номера! Мене! Владика!

Вранці Степку запросив Борис Авер'янович. У нього вже сидів Владик. Привітався, але на Степку не подивився. Пив воду.