Уран [uk]

Вчора Ігор одержав гроші і запросив усіх до ресторану, але, поки вони збиралися, з'явилися Ніна й Ніла і сказали, що це буде величезне свинство, якщо не запросять їх. Ігор був лицарем до кінця і запросив дівчат.

Була неділя, і ресторани тріщали од відвідувачів. Але Славко не розгубився. Звелів друзям почекати біля входу у «Прибій», а сам підійшов до швейцара в адміральській формі, поплескав його по плечу:

— Хелло! — і пройшов у залу.

Славко повернувся швидко і запросив усіх:

— Нас чекають.

Офіціантка провела їх до однієї ніші.

— Будь ласка. Що вам?

Ігор вступив у переговори з офіціанткою.

— Як тобі вдалося потрапити сюди?

— Дуже просто. Наші співвітчизники ніяк до цього часу не можуть звикнути до високої честі приймати іноземців... Коли дехто з них чує, що прийшов іноземець, зроблять усе... Я сказав, що Ігор — режисер з Італії, а Степка — його дружина — кінозірка... Скоро до неї почнуть підходити за автографами,— пообіцяв Славко.

— Он уже йде перший мисливець за автографами,— кивнув на якогось моряка Олексій.

Справді, до їхнього столу йшов високий худий моряк у білому кітелі і чорному кашкеті з «крабом». Загоріле худорляве обличчя, тонкі губи нервово сіпались. У Степки похололо в грудях: до неї наближався Дмитро Кутень.

— Вам автограф? — випередив його Ігор.

— Ні. Здрастуй,— привітався до Степки.

— Здрастуй.

— Я хочу з тобою поговорити, вийдемо,— запропонував Кутень.

— Нам ні про що з тобою розмовляти,— відповіла Степка.

— А я наполягаю.

— Не приставайте до дівчини,— встав перед Кутнем Олексій.

— А яке твоє діло? — заходили жовна на щоках Кутня.— Я хочу поговорити з нею.

— Поговорите іншим разом, а зараз не заважайте нам,— сказав Славко.

— Степко, ходімо, бо...

— Я питаю, чого вам треба? — вийшов з-за столу Славко.

— Спокійно, салаги,— сказав моряк і засунув собі в зуби люльку.— Я хочу поговорити зі своєю дружиною... Законною. Степко, або ти вийдеш на хвилину, або...

— Я вийду,— промовила Степка.

— Ти з ним одружена? — витягнулося обличчя Ніни.— Історія.

Кутень ішов за Степкою. Біля одного столу, за яким сиділо ще кілька чоловік, зупинився.

— Порядок.

Стали в скверику напроти ресторану.

— Чого ти від мене хочеш? — Степка накинула кофту, бо її морозило.

— Я трохи випив, Степко, пробач.— Кутень раптом став зовсім сосонським.— Я знаю, що ти в Приморському, і вже місяць розшукую тебе... На студію приходив і на радіо...

— Звідки ти дізнався?

— Написали мені з села... Я тут уже рік... На курси ходжу... У плаванні ще не був... Буксир ганяємо...

— Ну й добре,— Степка відчула, як полишив її страх.— Мрія твоя здійснюється, моряком став...

— Яким там моряком... Буксир... в мазуті, як чорт...