![Уран [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/8/6/uran-uk-download.jpg)
Уран [uk]
- Автор: Зарудний Микола Якович
- Серия: Дилогия #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Уран [uk]». Краткое содержание книги:
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.
Макар вибіг із сільради на вулицю, зупинив бензовоз і помчав на Видубецькі гори. Він не бачив, як за ним рушила вся Сосонка — молодиці, дітлахи, діди, позаду яких шкандибала ні жива ні мертва Снопиха.
Бензовоз, мов скажений, вилетів на Видуб. Макар вискочив з машини і побіг до трактора. Він не знав, що робитиме, що казатиме Снопові, біг, аби переконатися, що то все неправда. З гори Макар бачив, як по ріллі йшли люди, розмахували руками, наче збиралися штурмувати Видуб. Снопів трактор повільно піднімався вгору, трохи віддалік од нього тягнув лінійку Архімандрит.
Макарові було тяжко бігти, в животі щось булькало, і він перевалювався з боку на бік. Макар зупинився, витер рукавом спітнілого лоба, схопився за кінець паска і затягнув його до краю. Живіт змінив свою форму, але, як тільки Макар набрав повітря для останнього стрибка, мідна пряжка відірвалася і одлетіла метрів на п'ять. Поки Макар шукав її та намагався припасувати, трактор зупинився. З нього зліз Сніп, узяв за вуздечку Архімандрита і пішов назустріч Макарові.
— Доброго здоров'ячка! — протягнув тенорком Підігрітий, намагаючись одшукати якісь зміни в зовнішності Снопа, потім підійшов до сівалок, заглянув.— Усе висіяли, Ничипоре Івановичу?
— Пального нема,— відповів Сніп.— Насіння нема і пального нема...
— Ви що ж, порожні сівалки тягали?
— Тягав... Ходімо, старий,— шарпнув легенько коня за вуздечку.
— Бачите, який переполох зняли? — показав Макар на людей, які чорними ланцюжками розтягнулись по горбах.— Неправильно це, Ничипоре Івановичу.
— Що «неправильно»? — байдуже запитав Сніп.
— Ну, що ви, значить, комуніст і Герой, а тягаєте порожні сівалки й збиваєте народ з лінії...
— Макаре, помовч, ради бога! Не можу я зараз тобі нічого сказати,— тамував свою печаль Сніп.
Архімандрит слухняно пішов за господарем.
Марія побачила, як Ничипір спустився з гори.
— Ничипоре-е-е! — махала йому хусткою.
Упізнав Сніп дружину, зупинив коня. — Що ти тут робив? Такого наслухався!
— Прощався з Видубом... Сідай, поїдемо далі, Марусю.
Ничипір посадив дружину поперед себе, накинув на її плечі фуфайку, бо почав накрапати дощ.
А тим часом Макар Підігрітий, оточений з усіх боків сосончанами, долав видубецькі горби та долини.
— Кажу вам ще раз,— уже хрипів Макар,— що товариш Ничипір Сніп живий і здоровий. І сівалки були повні зерна.
— А Лаврін божився, що порожні волочив!
— Ой боже мій, що ж там зародить!
— Відродили вже своє Видубецькі гори...
— Це ж погибель настане!
— Ви свідомі чи ви несвідомі? — допитувався Макар. — Кажу вам, як голова сільради, що все йде по плану...
— Поле ж ти, наше поле, а ми твої колосочки! — залилася сльозами Текля.— Ніхто ж тебе не засіє, ніхто твого цвіту не побачить...
— Чого репетуєш, Текле?
— Хай би вони провалилися, щоб я за тими горбами плакала!
— Ти така, що й города свого віддала б!
— Що ж воно, Макаре, буде на тих горах?
— Індустрія! — багатозначно проголосив Макар.— Ми в Гайвороном усе вам розкажемо, а зараз не можу, бо з мене пара йде.
— Менше сала треба їсти.
— То у мене від серця, а не від сала.
Гурт усе рідшав. І до сільради Макар прийшов сам. Подзвонив до контори колгоспу:
— Де Гайворон?
— На бюро райкому.
* * *
Карта займала майже всю стіну в кабінеті Олександра Івановича Мостового. Це було перше, що побачив Платон, відчинивши двері.
— Пробачте, що запізнився,— звернувся Гайворон до Мостового.
— На бюро райкому не запізнюються,— замість Мостового відповів сивий чоловік, постукуючи олівцем по столу.
— Я знаю,— Гайворон розгублено дивився на присутніх, — але я не міг раніше приїхати.
— Сідай,— сказав Мостовий.
— Я прошу дати пояснення, чому ви запізнилися? — наполягав сивий чоловік.— До речі, ви де працюєте?
— Це голова сосонського колгоспу Гайворон,— пояснив Мостовий.
— Тим більше. Коли вас викликають до райкому, треба кинути все, і... нас не цікавить, що ви робили.
— Даремно. Пробачте, не знаю, хто ви,— сідаючи в кутку, відповів Платон.
— Це товариш Валинов, заступник голови облвиконкому по промисловості,— відрекомендував Мостовий, переглянувшись з Арсеном Климовичем Турчиним, який стояв біля карти.
— Ні, ви мусите знати, що я робив, товаришу Валинов! — сказав Гайворон.— Я стояв на дорозі й завертав машини з насінням, щоб Ничипір Сніп не засіяв Видубецькі гори... Не хотів би, щоб ви були на моєму місці...
— Кажіть далі, Арсене Климовичу,— обірвав Гайворона Мостовий.