Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
В міру розповіді Клайда сині очі Меджі ставали дедалі круглішими від здивування. Вона міцно обхопила руками коліна, немов хотіла зіщулитися в клубочок. Час від часу вона поглядала на палатку Джеймса і відразу ж одверталася, знову невідривно дивлячись на Клайда. А коли Клайд закінчив розповідь тим, що вони побоюються шкідливих випарів фіолетової плісені і тому не дозволили їй увійти до палатки, — Меджі злякано сплеснула руками.
— Та коли б я знала, то й сама ніколи не ввійшла б туди! Слухайте, Коро… пробачте, Джеймс, це я випадково обмовилася, пробачте, будь ласка! — Вона помітно засоромилася.
— Нічого, нічого, Меджі, — заспокоїв її Марчі, ласкаво дивлячись на дівчину крізь окуляри, — мені навіть приємно, коли ви називаєте мене так, як і вони. — Він вказав люлькою на Клайда і на палатку Фреда. — Що ви хотіли спитати?
— Про вашу плісень, Джеймс. Це все правда, чи Клайд просто морочив мене? Адже це так неймовірно…
— Цілковита правда, Меджі, — серйозно й переконано відповів Коротун. З його круглого обличчя зникла усмішка. Задумливо поскубуючи борідку, він вів далі: — Клайд прекрасно все виклав… Крім деяких наукових неточностей, дуже несуттєвих, у його розповіді все правильно. І відносно метеорита, і знайденої нами плісені…
— Власне, знайшов ти її сам, тобі й мусить належати ця сумнівна честь, — вставив несхвально Клайд. Він уже трохи шкодував, що так докладно розповів усю історію цьому синьоокому гарненькому дівчиськові, яке навряд чи й зрозуміло її як слід, бо ще насмілюється думати, ніби він її морочив для більшої ваги! І казав же він Коротуну, що ця дівчина, мабуть, не второпає серйозної розповіді. Так ні, йому хоч кіл на голові теши… Він скоса поглянув на Меджі Бейкер. Дівчина була розгублена. «А, чорт, — подумав Клайд, — вона й справді боїться, бач, як блимає переляканими очима…» Дарма, дарма він розповідав їй про все це!
Марчі здивовано поглянув на Клайда.
— Ні, чому ж, ми знайшли і метеорит, і плісень разом з тобою, Клайд, — сказав він цілком щиро. — І потім, коли плісень почала активно діяти, ти подавав такі правильні, такі розумні поради… я просто не знаю, що б я робив без тебе! До речі, чому ти вважаєш сумнівною честь знахідки? Я не розумію, Клайд. Інша справа, коли б це сказав Фред, йому потрібна сенсація, і більше нічого… — Він схаменувся, але було вже пізно.
Меджі, відкинувши з лоба своє бронзове волосся, насторожено спитала:
— А що, Фред і справді сказав так? Про сенсацію? Чого йому більше нічого не треба? А що потрібно вам?
Клайд насупився.
«Ну ось, — подумав Клайд, — починається! Насамперед розпитати про любого Фреда, про його погляди, аякже, це ж надзвичайно важливо! А тоді й інше — «навіщо це потрібно вам»? Таке безглузде запитання!» Але в глибині душі Клайд відчував, що й сам він не міг би переконливо відповісти на нього. Можливо, те, що спитала Меджі, було не таке вже й безглузде… І від того, що несподіване запитання Меджі завело його в безвихідь, Клайд ще більше роздратувався. Гаразд, нехай тепер віддувається Коротун, а з нього досить! І взагалі навіщо всі ці розмови? Замість того, щоб спробувати нарешті ловити рибу бодай вудочкою, не кажучи вже про спінінг, доводиться нескінченно міркувати про метеорит, плісень, її дію, та ще з ким? З Меджі Бейкер, ха!
Джеймс Марчі старанно протер свої окуляри, хоч у цьому й не було особливої потреби. Потім він, усе ще не дивлячись на дівчину, що чекала його відповіді, сказав, обережно добираючи слова:
— Ні, звичайно, Фред не говорив саме так. Але ж ви, Меджі, добре знаєте, що він мало цікавиться… ну, науковими, чи що, питаннями. А тут він навіть запропонував був нам взятися за комерційне використання плісені. Потім, як би це сказати, охолонув. От і все. Тепер відносно того, що ми збираємося робити з космічною фіолетовою плісенню…
«Ми», знову «ми»! — так само роздратовано відзначив у думці Клайд. — Та нічого не збираємося, зокрема я! Знищити б її під три чорти і забути про все, пов’язане з нею, як я вже казав Коротуну. Так хіба ж його проймеш, якщо він вирішив робити наукові відкриття?..» Втім, він все ж таки змовчав, люто гризучи зірвану травинку.
— Бачите, Меджі, — вів далі Джеймс, — ніхто ніколи не знає, до чого можуть привести наукові експерименти. Можливо, плісень даватиме користь, а може, й ні. Хто знає? Ми ще трошки поморочимося з нею, а потім передамо вченим для серйозних досліджень. І скажемо: ось те, про що ми довідалися самі. Звичайно, цього дуже мало. Але ж у нас тут немає ніяких умов для досліджень. А так хотілося б розібратися в усьому цьому самим, — мрійливо закінчив він.