Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
Клайд неуважно підбирав тріскою і підкидав у вогнище прогоріле віття. Його мало цікавили взаємовідносини Фреда Стапльтона і Меджі Бейкер, і слухав він роздратованого друга лише тому, що все одно робити було нічого, а розмов Фреда про те, що він вважає себе цілком чесним мужчиною, бувало немало й раніше, і вони йому добре набридли. Найкраще було б припинити непотрібну балаканину, але Фред обов’язково мусить виговоритися, така вже в нього вдача. Тому Клайд лише лінькувато зауважив:
— Бач, дівчата, мені здається, завжди вважають чимсь схожим до обіцянки, коли до них залицяються. Тут справа не юридична, а скоріше психологічна. Особливо коли дівчина ще й закохана сама. Їй здається, що ось, нарешті, з’явився якийсь прекрасний принц, значно кращий від усіх інших, і вона прагне, щоб це було надовго, навіть назавжди…
— Хоче вийти заміж, так?
— Мабуть, так, — знизав плечима Клайд. — А чому б і ні? Для дівчини це природне бажання. Навіть незалежно від юридичних обіцянок. Їй просто дуже хочеться цього, і вона в глибині душі мріє про одруження. Втім, ми з тобою про це чимало говорили.
— Так от, одруження не буде, і я не прекрасний принц! — знову спалахнув Фред. — І облишмо цю розмову!
Обидва замовкли, дивлячись на вогнище, що потріскувало веселими іскорками. Клайд спитав:
— Ну, а як прогулянка? Ти ж так і не сказав. Фред сердито глянув на нього.
— Взагалі нічого приємного не вийшло, — буркнув він. — Меджі дивилася на мене такими телячими очима, що мені довелося запросити її прогулятися, хоч я й заздалегідь знав: буде нудота. З дівчатами лише тоді цікаво гуляти, коли залицяєшся до них… А тут… — Він безнадійно махнув рукою. — Одне слово, я покликав і Коротуна, щоб не довелося вдвох вести кисло-солодкі розмови. Меджі, певна річ, була незадоволена цим, їй, бач, хотілося ліричної самотності. А мені цього аж ніяк не треба, в усякому разі, з нею! — стукнув він кулаком по коліну.
— І що ж було далі? — не стримав посмішки Клайд.
— Пішли ми гуляти. Коротун, звичайно, читав Меджі лекції на наукові теми. А ти ж знаєш, як мені це цікаво? Я слухав, слухав, вони базікають, верзуть нісенітницю…
— Як, і Меджі теж? — здивувався Клайд.
— Уяви собі! — розвів руками Фред. — Він їй про зірки і всяку всячину, а вона підтакує, та ще й поглядає на, мене отак згорда…
— Ну, вже й згорда! — розсміявся Клайд, уявивши собі, як маленька Меджі Бейкер намагається дивитися на величезного, плечистого Фреда.
— Гаразд, може, й не зовсім так, — охоче погодився Фред, — але, так чи інакше, якось іронічно. А я цього не люблю, сам знаєш. Звісно, у Коротуна голова набита різними науковими дурницями, він може бозна-скільки говорити про такі речі, особливо, якщо йому підтакувати. Але ж мені все це ні до чого! Так от, я слухав-слухав усю цю теоретичну ахінею, навіть у голові почало паморочитися. А потім розсердився й плюнув. Сказав, що вони можуть вирішувати наукові проблеми й без мене. І пішов геть. От і все, — закінчив він, справді енергійно сплюнувши у вогнище.
Клайд несхвально глянув на нього.
— Ти сам собі суперечиш, друже. Спочатку сказав, що покликав Коротуна, так би мовити, на допомогу, бо не хотів вести з Меджі малоприємні розмови про ваші взаємини. А про що інше Джеймс міг би говорити з нею, як не про наукові справи? Хіба ти його не знаєш? Ясно, що він намагався виручити тебе, а ти ще й незадоволений. Ти дуже непослідовний, друже. Замість того, щоб дякувати, бурчиш, лаєшся.
Фред спантеличено мовчав: йому, очевидно, це не спадало на думку.
— І, мабуть, Коротун говорив не стільки про зірки, як про метеорит і свою плісень, правда? — допитувався Клайд.
— Можливо, — без особливого ентузіазму ствердив Фред, — я, слово честі, не цікавився суттю їхньої розмови. Вона нагадувала мені дзижчання мух. Він — з-з-з, і вона ж-ж-ж, тільки й діла.
— Отож воно й є, — розсміявся Клайд. — Тобі, практичній людині, навіть невтямки, що ми з Коротуном непогано просвітили Меджі відносно плісені й усього іншого, пов’язаного з нею. І про космос, і про метеорит розказали. Здається, це навіть справило на неї враження…
— Та ну? — здивувався Фред.
Щодо враження, яке справили на Меджі розповіді про метеорит, Клайд, можливо, дещо навіть і перебільшив: адже дівчина просто перелякалась, і тільки. Проте він охоче підтвердив:
— Уяви собі, що саме так. Тому її й цікавило продовження розмови. — Клайд скоса поглянув на похмуре обличчя Фреда й вирішив підлити масла в огонь. — Дівчина вона жвава, всім цікавиться, тямуща — і тому, природно, захоплено слухала розповіді Джеймса на ці теми…