Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
— Ну, ось, бачите, Меджі, а ви хвилювалися, що нема Фреда!..
— Та невже? — раптом з незрозумілою іронією поцікавився Фред Стапльтон, відшукуючи пачку сигарет у кишенях. Вийнявши її, він байдуже спитав: — Чи, немає в тебе сірників, Клайд? Мої кудись пропали… Значить, хвилювалася?
Меджі щось швидко й засоромлено заговорила, немов виправдовуючись і пояснюючи, що вона спитала тільки між іншим, де він, і Джеймс, мабуть, жартував, коли сказав, що вона хвилювалася. А Коротун лише розгублено кліпав очима, підтакуючи їй: він не розумів ані дивної іронії, що була в словах Фреда, ані раптової засоромленості Меджі. Адже ж він сказав щиро. І раптом отака реакція… Навіть коли Фреду Стапльтону і здалося щось не так, то навіщо було підкреслювати це іронічним зауваженням? А якщо Меджі запитувала й хвилювалася, так хіба це не природно? До кого ж вона їхала, як не до Фреда? Не до нього ж, Джеймса, і не до Клайда, зрозуміло… хоч, звичайно, це було б дуже приємно, коли б Меджі… ні, ні, не треба й думати про таке. «А проте — о Меджі!» — подумав ще Джеймс і злякано прикрив собі рота рукою: йому здалося, що він промовив її ім’я вголос, так воно ще дзвеніло в його вухах. Фред позіхнув.
— Щось я, братці-кролики, втомився в лісі, хоч і невдале було полювання, — сказав він, потягуючись. — Треба трішечки відпочити, чи що.
— Будь ласка, Фред, іди в свою палатку, я вже зробила все, що треба було, — квапилась Меджі, зазираючи йому в очі. — А я… я пройдуся тут з Клайдом і Джеймсом, мені буде дуже приємно, — додала вона, немов благаючи в них підтримки.
— Ну що ж, можна й так, — великодушно погодився Фред, кидаючи недокурок у траву. — Знаєш, у нас тут деякі труднощі з палатками. У Джеймса, наприклад, живе його космічна плісень, їй надано окреме приміщення…
— Яка плісень? — здивувалася Меджі.
— Е, Коротун тобі все розповість, — поблажливо усміхнувся Фред. — Я вже втомився слухати всю цю нісенітницю. В крайньому разі, і Клайд допоможе, бо у них з Джеймсом ось уже другий день тільки й розмов, що про плісень, комах і навіть про мишей.
І він, позіхаючи, рушив до своєї палатки, Меджі розгублено поглядала то на нього, то на Клайда і Джеймса. І важко було зрозуміти, що більше вразило її: чи згадування Фреда про якусь космічну плісень, сказане з такою зневагою, чи ще зневажливіше ставлення Фреда до її приїзду в табір. Він стомився, йому, бач, треба поспати саме тоді, коли вона приїхала, а їй так хочеться побути з ним, саме з ним, а не з його друзями!
Уже входячи в палатку, Фред обернувся й, чарівно усміхаючись, сказав:
— А ввечері ти, певна річ, займеш моє місце в палатці, Меджі. Спати вночі на свіжому повітрі мені буде навіть корисно, отож ти не турбуйся!
Він прикрив за собою завісу.
Меджі відчувала, як у неї до очей підступають сльози, і, щоб приховати це, стрімголов помчала до іншої палатки. Навіщо Клайду і Джеймсу бачити, як вона засмучена й збентежена?
— Подивимось, що у вас тут за плісень! — гукнула вона так весело й жваво, мов нічого й не сталося. — Ану, показуйте!
— Меджі, туди не можна! — крикнув стривожений Клайд.
— Меджі! О Меджі, стоп! — Джеймс Марчі одним стрибком перехопив дівчину й зупинив її вже біля входу в палатку. — Туди не можна заходити!
— Чому? — здивовано глянула на нього Меджі.
— Бо там… я вам зараз усе поясню, але ходімо звідси… Сідайте на цей пеньок, тут вам буде затишно і в холодочку… — Джеймс з усієї сили намагався говорити невимушено, і від цього його мова була ще недоладнішою. Клайд розумів друга: справді, не так легко було сказати дівчині про незвичайний метеорит з плісенню.
Меджі покірно сіла на кругленький пеньок біля кущів, що відкидали густу тінь, поправила свою смугасту спідницю і запитливо глянула на друзів.
— Ну от, я слухаю. Що у вас тут відбувається? Чому дівчині не можна навіть поглянути на якусь плісень? Викладайте, — сказала вона безтурботно.
Джеймс Марчі безпорадно подивився на Клайда. «Та допоможи ж, допоможи, адже ти бачиш, як мені важко», — можна було прочитати в цьому виразному погляді.
Клайд посміхнувся.
— Гаразд, Меджі, зараз ви зрозумієте все. Принаймні те, що розуміємо ми самі, — сказав він, сідаючи біля неї й закурюючи сигарету. Джеймс полегшено зітхнув і вийняв з кишені свою люльку.