Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
— Та подивись же! Їй-богу, це той автофургон, що привіз нас сюди!
Джеймс трохи підвівся, подивився на автомобіль і відклав книжку.
— Дивно, — пробурмотів він. — Ми ж умовилися, що він приїде сюди тридцятого липня, а це ще не так скоро…
Автофургон тим часом хвацько вирулив і зупинився перед палатками. З нього визирнув їхній знайомий шофер.
— Алло, джентльмени! Не чекали так швидко? — усміхнувся він. — Привіз вам поповнення. Приймайте!
З кабіни вийшла Меджі Бейкер. Вигляд у неї був трошки збентежений, наче у школярки, що завинила. Вітерець тріпав її бронзове хвилясте волосся, немов вона й не чепурилася в останні хвилини подорожі. Але сині очі дивилися весело, мовби вона заїхала сюди мимохідь, так, просто взяла й заїхала на дачу до друзів.
— Алло, Клайд! Алло, Джеймс! Як живете, хлопці! Не сподівались? А де ж Фред? — швидко заговорила вона, немов ховаючи у потоці запитань своє хвилювання.
Ніхто не відповів.
— Оце випало кілька вільних днів, я й прилетіла, ви не гніваєтесь? Чого ви мовчите? А Фред кудись пішов? Ви не раді, га? А я думала зробити вам сюрприз!.. Ви чуєте, Джеймс, Клайд? Та відповідайте ж! Де Фред?
Не тільки Джеймс, але й Клайд не міг отямитися від здивування. Меджі — у цій глушині! Меджі Бейкер на галявині дикого айдахського лісу! Хоч вони її й запрошували приїхати, але, мабуть, тільки із чемності. А вона ось тут як тут!
Вона справді стояла серед високої густої трави біля напівзгаслого вогнища, біля палаток з їхніми ліжками, поруч з розкиданим після сніданку посудом. На ній був зеленкуватий трикотажний костюм з великими квадратними ґудзиками; коротка спідниця відкривала стрункі ноги в легких жовтих туфлях, — дівчина з вітрини модного магазину, яку одягли для позаміської прогулянки, але так, щоб ніхто не міг дорікнути їй в недбалості. Бронзове волосся відтіняло ледь помітний загар обличчя, на якому світилися лукаві сині очі під пухнастими зломами темних брів. Очі Меджі ставали дедалі більш лукавими, поки вона дивилася на остовпілих друзів; і, нарешті, збентеженості на її усміхненому обличчі не лишилося і сліду.
Вона сказала вередливо:
— Якщо ви не раді, що я приїхала, то так і скажіть!
Клайд поглянув на Джеймса і відповів на найголовніше, як йому здалося, запитання Меджі:
— Фред пішов у ліс на полювання. А ми дуже раді, що ви приїхали, Меджі. Правда, Джеймс, ми раді?
Джеймс стрепенувся і незграбно кинувся до дівчини, схопив її руку і, ледь заїкаючись, поквапливо заговорив:
— Т-так, Меджі, ми дуже, дуже раді! Як ви можете сумніватися в цьому? Це ч-чудово, що ви приїхали! Ми просто трошки… тропіки розгубилися, надто це несподівано сталося!.. А Фред… Фред, мабуть, зараз прийде, ви не турбуйтесь, — додав він, наче згадавши те, що, на його думку, обов’язково слід сказати.
Меджі чарівно всміхнулася.
— Я й не турбуюсь, — відповіла вона, звільняючи руку.
— Пробачте, будь ласка, — збентежено мовив Джеймс, непевно поглядаючи на свої пальці. — Я, з-здається…
— Нічого, нічого, Джеймс, усе гаразд, — милостиво заспокоїла його Меджі, дмухнувши на руку. — Я навіть не думала, що ви так міцно тиснете руку.
— Ого, Джеймс може й не так, — відгукнувся Клайд. — Він, знаєте, практикується тепер на геолога-любителя… розколює каміння й відшукує різні цінні породи.
— Та невже? — ввічливо здивувалася Меджі, озираючись на всі боки. — А у вас тут чудово! Дуже приємне місце для табору.
— Якщо ви не заперечуєте, міс, я поїду, — сказав шофер автофургона. — То коли приїжджати по вас?
— Рівно через три дні, — відповіла Меджі не задумуючись. І відразу ж таки додала, знову лукаво дивлячись на Клайда і Джеймса: — Звичайно, коли ви дозволите мені побути тут три дні?
— О! — захоплено, від надміру почуттів вигукнув Джеймс Марчі.
Клайд скоса поглянув на нього: щось ти, Коротунчику, надто вже палко зустрічаєш Меджі Бейкер! Гляди, братику, обережніше, як то кажуть: серце не горобець, влетить у любов — годі спинити!.. І він запевнив Меджі, що й вони — і Фред також — будуть раді, якщо вона пробуде тут і значно довше. «І Фред також», — повторив він у думці.
Шофер виніс з автофургона невеличкий гарний картатий чемодан і, помахавши на прощання рукою, наче давній знайомий, поїхав. Меджі провела його очима й звернулася до Клайда:
— А де я можу причепуритися, Клайд?
Він трохи подумав: справді, де? Для Меджі, очевидно, треба виділити палатку. Але яку саме? У палатці Коротуна ця чортова плісень, треба буде ще розказати Меджі, що трапилось. У палатці самого Клайда вони тепер удвох з Джеймсом. Палатка Фреда?.. Ну, звичайно, туди! А Фред спатиме надворі: кінець кінцем, до кого приїхала Меджі, якщо не до нього? Нехай потерпить деякі незручності, чорти його не вхоплять.