Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
«Ой, здається, я перебрав!» — майже злякався Клайд, побачивши, як прожогом скочив на ноги Фред і як у нього від люті перекосило обличчя. Сунувши руки в кишені, він процідив:
— Жвава, так? Цікава? Виходить, ти виправдовуєш те, що це безтямне дівчисько так іронічно дивилося на мене? Отже, вона все розуміє й цікавиться, зовсім не те що я, невіглас і тупиця! Під три чорти! Досить з мене! Вона, бач, приїхала спеціально для того, щоб цікавитися нікому не потрібною космічною плісенню й вести інтелек… інтелектуальні розмови. Ну, то й займайтеся з нею ви з Коротуном, а мене звільніть. Мені набридло все це! Спочатку балаканина про метеорит і плісень, потім ідіотський приїзд Меджі Бейкер: ах, ах, які ми раді, що ви приїхали, будь ласка, знайомтеся з нашими найновішими науковими відкриттями. Найсвіжіші, прилетіли прямо з неба, розроблені в лабораторії Джеймса Марчі й Клайда Тальбота! Ні, ні, з мене досить! Бувайте здорові!
Він рвучко повернувся й рушив до своєї палатки.
— Зажди, Фред, зачекай хвилинку! — крикнув Клайд, не на жарт стривожений наслідком свого жарту. — Фред!
Але Стапльтон уже зник у палатці. За хвилину він вийшов, несучи в оберемку свою постіль.
— Влаштовуйте її самі, я ночуватиму на свіжому повітрі, на узліссі, — кинув зневажливо. — І чим швидше вона поїде звідси, тим краще!
19
Джеймс Марчі був настільки захоплений розмовою з Меджі Бейкер, що нічого не помічав навкруги. Все, здавалося, йшло прекрасно, Меджі так уважно слухала, час від часу кидаючи на нього довірливий і лагідний погляд променистих синіх очей, що Джеймсові було навіть трошечки страшно й дуже приємно. Він, правда, розумів, що дівчина дивиться на нього наче на цікаву книжку, в якій є ще чимало непрочитаних сторінок. «Ну й що ж, — думав Джеймс, — хіба не чудово, що Меджі може з цікавістю слухати про такі далекі й чужі для неї речі, як метеорити і його космічна плісень? Меджі, люба, як невимовно приємно відчувати справжню увагу до того, що переповнює мої думки, хай навіть безглузді, але ж вони весь час лишалися в мене без відповіді: Клайд хоч і слухав мене, та в нього завжди є якесь упередження, не кажучи вже про Фреда, цілком байдужого й далекого».
Мабуть, Фреду й справді нудно; втім, хіба ж можна було так брутально, — ні, не по відношенню до Джеймса — він давно звик до подібних витівок Фреда, але по відношенню до Меджі, що приїхала саме до нього, — брутально й різко кинути: «Базікайте, будь ласка, про ці дурниці без мене, мені набридло!» — повернутися й піти?.. Меджі розгублено і навіть боязко подивилась йому вслід, потім перевела погляд на Джеймса, і здавалося, що вона ладна була заплакати від гіркоти, на очі в неї навернулися сльози, — чи це тільки так здалося Джеймсу?
— Він образився? — тихо спитала дівчина. — За що?
Джеймс розвів руками, висловлюючи цілковите нерозуміння. Мабуть, йому слід було щось сказати, якось утішити дівчину. Втім, Джеймс догадався це зробити лише, коли Меджі вже безпорадно притулилась до шорсткого стовбура дерева і беззвучно заплакала. Нерви не витримали напруження, яке не залишало її з моменту приїзду. Вона героїчно стримувалась, весь час намагалася шукати виправдання поведінці Фреда: він уникав залишатися з нею наодинці, несподівано захотів спати після полювання, був цілком байдужий і полишив її на друзів. Втеча Фреда з прогулянки, про яку вона його безмовно благала, була останньою краплиною. Все, все вже ні до чого, тепер ясно, що нічого не зробиш, він пішов, зовсім пішов. Вона йому набридла, так-так, набридла!..
— Меджі, будь ласка, не треба… Меджі, я дуже прошу вас, заспокойтеся… не треба плакати!
Джеймс безладно повторював слова розради, не думаючи про їх зміст. Він переступав з ноги на ногу, смішно пританцьовуючи біля дівчини, простягав руки, намагаючись ласкаво погладити її по голові, але одразу ж відсмикував руку, немов боячись обпектися.
— О Меджі, ну справді не треба так гірко плакати, — намагався втішити її Джеймс.
Нарешті він усе ж таки торкнувся голови дівчини, відчув під пальцями пухнасті пасма її волосся. Джеймс злякано примружив очі: невже він і справді гладить волосся Меджі?.. Ні, це неможливо!
Але Меджі немов чекала цієї ласки. Вона швидко повернулась, судорожно обхопила враженого Джеймса за плечі, головою притулилася до грудей немов у пошуках надійного захисту. Дівчина гірко плакала, перериваючи ридання безладними словами, в яких були і відчай, і гіркота, і сум.
— О, я так… так старалася, щоб він був зі мною… — захлинаючись лепетала вона, змочуючи сорочку Джеймса гарячими сльозами, які немов обпалювали його груди. — Я хотіла… я їхала сюди… бо думала, що він… Джеймс, навіщо він так?.. Хіба я зробила щось погане? Хіба я не кохаю його?.. Я вірила, що все буде добре… весь час вірила…