Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Сподіваюсь. Пульс ще слабенький, але більш-менш ритмічний. Зараз її вислухаю і зроблю потрібні впорскування: лобелін, кофеїн і таке інше. У вену доведеться влити глюкозу. А загалом все залежатиме від того, наскільки вчасно було виведено з організму отруту. Доза не така вже велика, і якщо снотворне не встигло всмоктатися… Як давно вона його випила? Який проміжок часу між отруєнням і промиванням?
— Я зайшов сюди випадково. Лідія каже, що все сталося хвилин за п’ятнадцять до мого приходу. За промивання взялися відразу. Дуже важко було збудити її, але все-таки…
— Добре, що ви нагодилися вчасно. А я припізнився — не міг знайти таксі. Чому не викликали карету «швидкої допомоги»?
— Дівчина — наречена мого знайомого. Не хотілося розголосу. Через неї, звичайно.
— Ет, коли йдеться про життя! Його не ставлять у залежність від такої дрібниці. Добре, що пощастило промити шлунок, а якби ні? Без спеціальних знарядь, певних навиків це не завжди вдається, коли хвора людина в такому стані. — Матіні сердито витягав з своєї лікарської валізки і розкладав на застеленому столі коробочки з ампулами, стерилізатор, вату, слоїки, гумові джгути.
— Вам у чомусь допомогти, Мартін?
— Навпаки. Я попросив би всіх, крім Лідії, вийти. Зараз я оглядатиму хвору.
— Ми з синьйором Джузеппе будемо в суміжній кімнаті. В разі чого — гукніть.
Двері опочивальні закрилися.
Подих полегшення вихопився одночасно з грудей Григорія і Джузеппе, і обидва розсміялися, обмінявшись приязними поглядами. Від коректної стриманості секретаря Рамоні, здавалося, не лишилося й сліду.
— Хоча і вилаяв нас з вами Матіні, а впорались ми все-таки непогано. Як ви вважаєте, синьйор Джузеппе?
— Не ми, а ви, синьйор Шульц! Я настільки розгубився, що тільки автоматично корився вашим наказам.
— Пусте! Без вашої і Лідіїної допомоги… Ви думаєте, я не розгубився? Ще й як! Просто комусь треба було взяти командування на себе. Коли з’явився Матіні, гора з плечей спала.
— Ви давно знаєте синьйора Матіні?
— Разом були в армії. Один час він мене навіть лікував. І ось випадок звів нас знову. Дивні збіги обставин трапляються у житті, правда?
— Війна звела докупи таку кількість людей, що зав’язалися, здавалося б, неймовірні взаємини. Я чув, цей Матіні подався наприкінці війни до гарібальдійців?
«Он до чого ти хилиш!»
— Не знаю. Війна звела нас, війна і розлучила. Серед військових це звичайне явище. Я знав Матіні як людину високопорядну, сподіваюсь, він таким і лишився. Це єдине, що я можу про нього сказати.
«Скажи хто твої друзі, і я скажу, хто ти… Фред Шульц, ви себе викрили!..»
«Як може викрити людину одне речення! А я ж щойно відчув до тебе приязнь, Джузеппе!..»
У поглядах, що знову зустрілись, не було вже тепла. За зовнішньою байдужістю обидва співрозмовники ховали свої думки, свої побоювання, сподівання, і це робило розмову вимушеною, нестерпно напруженою, про віщо б вони не заводили мову. Місток, що перекинувся був між двома людьми, зник.
— Я на хвилинку вас залишу, синьйор Шульц, — підвівся Джузеппе. — Про всяк випадок заварю свіжої кави. Може б, випили чашечку і ви? У вас стомлений вигляд.
— З охотою. Викурив поспіль дві сигарети, і в роті так гірко, ніби не Маріанна, а я сам випив усю оту капость.
Джузеппе вийшов. Григорій пройшовся по кабінету, дослухаючись до звуків, що глухо долинали за дверима опочивальні. У пам’яті сплив вечір, коли він уперше побачив дівчину. Вже тоді йому впало в очі щось ненормальне у її взаєминах з Рамоні. Надмірна дражливість і збудженість Маріанни, невміло визивна манера триматися, страх лишитися з своїм нареченим наодинці, сльози, коли вона побачила свій подарунок — ніж — поламаним. Після цього він ще кілька разів зустрічав Маріанну в товаристві Рамоні; між Григорієм і дівчиною встановилась та напівдружба, яка виникає часом між людьми різного віку, ні до чого не зобов’язуючи ні старшого, ні молодшого. Він не наважився запитати, що Маріанну гнітить, вона, мабуть, теж побоялася йому звіритись. І, опинившись у скруті, безпомічна й безпорадна, не знайшовши іншого виходу, наважилась на крок, що мало не закінчився для неї фатально. А яка роль у цьому Рамоні? Чому він так раптово зник?
Григорій витягнув з кишені записку Вітторіо, залишену в пансіонаті, і ще раз її перечитав:
«Любий Фред! Повернулися батьки Маріанни, і над моєю головою може здійнятися буря з блискавками і громовицями. Волію сховатися подалі від її епіцентру. Ввечері вам подзвоню, може, Маріанна зуміє подати про себе звістку. Перекажіть їй, щоб трималася нашої версії. Неодмінно. Інакше її зарозумілий татусь не погодиться на наш шлюб. Днів за два буду, а поки вважайте мій дім своїм, в разі якихось особистих ускладнень звертайтесь до Джузеппе. Щиро вам відданий — Вітторіо».