А листя падають...

І їх не в силах відірвать, Бо ти чаруєш, як калина, В той час як кетяги горять. Таку б як ти, прости за дерзість, Тільки гукни - прийшов би вмить, Щоб в тім гаю, де шепчуть верби, Тебе під зорями любить... І там під ясеном розлогим, Що вишні в пазуху заліз, Як би хотів твоїм стать Богом І цілувать всю ніч до сліз. І всі, забувши пересуди, Що можуть щастю помішать, До тебе в пазуху шугнути - І там кохання пошукать... Ми всі від роду - Донжуани, Й про гріх в житті не нам судить, Бо ми родились, щоб кохати, Бо ми родились, щоб любить. 2.6.1981 р. КИЇВСЬКА РУСЬ До чого ж ти, Київ, чарівний, Нема таких слів у житті - Якими б я міг передати Всю велич твоєї душі. Каштани цвітуть гордовито, А в ніжних гірляндах - свічках Стоїть Володимир-Хреститель На схилах святого Дніпра. Та тільки куди не поглянеш - Квітує на вулицях Русь. О, краю мій рідний, земля плодовита, Так чим же я й досі горжусь? 8.5.1967 р. УКРАЇНІ Я горжусь державою своєю Що зуміла відстоять себе. І на стяг пшенично - волошковий Перенесла небо голубе. Перенесла ниви неозорі Жита, проса, запашних пшениць, Над якими вічно шепчуть зорі Посмішками наших молодиць. 4.4.1997 р. КУВАЛА ЗОЗУЛЯ Ще і зозуля не кувала І не співали солов'ї, Як ти 'люблю' мені сказала І посміхнулася мені. Ми ниву щастя розорали, Де шепотілися гаї, Своїм коханням поливали, Коли засіяли її. Коханням з золота й платини - Найвищу пробу ніс тобі!!! Щоб нива щастя квітувала А в ній волошки голубі. Я ждав, щоб житечко дозріло, Щоб визрів колос і стебло, Та раптом серце защеміло, Бо інший хтось косив його. О, де ти був тоді мій розум, Коли довірився красі?- Отій, яка ногами мислить Аби її любили всі. Давно зозуля відкувала І відспівали солов'ї, Бодай ти щастя стільки мала - Скільки його дала мені! 15.8.1981 р. ПРО СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ Жіночко, голубонько моя, Неспокійна вічна трудівнице, Поклади свій шпатель й зупинись, Низько тобі хочу поклониться. За оті автографи життя, Що людям даруєш, ніби долю, І твої жіночі почуття, Що горять, немов калина в полі. Кожен день несеш свій чесно хрест, Пишеш ти будинками сонети, Тільки жаль, що про таких як ти - Не завжди писать хотять поети. Взимку лізе в пазуху мороз, Протяги колючками щіпають, Ну а ти із шпателем в руках Їх а ні на крок не підпускаєш. Жіночко, кохана, не спіши, Ні, не варто з сили вибиватись, Бо тепла, кохання і краси Ще повинно й для сім'ї лишатись. І завжди, рідненька, пам'ятай, Що сім'я від посмішки щаслива, То ж, дивись, хоч трішки залишай Ще і для сім'ї своєї сили. І ніколи ти не забувай, Моя бджілко, працьовита й мила, Що роботи непочатий край, А сім'я тоді буде щаслива, Як в душі залишиться ще май, Буде ніжність, почуття і сила. 7.7.1981 р. НЕ БІЙТЕСЬ ЩАСТЯ! О, ти моя дівчино люба, Букет із ніжності і зла, Скажи мені, кому ревниво Себе, кохана, берегла? Чому, скажи, завжди роками Ти відмовляла почуттям, Чи може іншу радість знала, Тоді яку,- скажи всім нам? Чому завжди своїм бажанням - Своїм жіночим почуттям Ти відмовляла фанатично І називала це життям? Людина родиться для щастя. Отож, дозволь тебе спитать, -Як же тебе за безсердечність Прикажеш далі величать? Поїдь за місто, в ліс, чи в поле Туди, де дні переплились, Де притулився до тополі І клен, і ясен, подивись. Навіть верба і та, лебідко, О, ти приглянься хоч здаля, Як вітру гордо груди-віти Цілими днями підставля. То ж не ховай від вітру груди, Й на все життя запам'ятай: -Як хочеш, щоб любили люди - Себе й людей не забувай... Не вір нікому, хто говорить, Що ти така-перетака, Мало кому що заманеться Почухать трохи язика... 27.7.1981 р. ЩОБ ЦВІЛА КАЛИНОНЬКА