Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
— Ви його бачили?
— Ну.
— І як?
— Проліт. Та ні, нічого особливого.
— Тримайте себе в руках.
— Сашко, це те саме, що стоїш на балконі, внизу море й тисяча сонячних зайчиків.
— Ви там не дуже.
— Чайник-чайник, я — пролетів!
— Агов! Бережіть правоохоронні органи.
За всіх часів люди раділи чужому горю. Але багато народів навчилися це приховувати. Тільки не росіяни. Росіян не зупинить і смерть. Вони не вважають смерть достатнім приводом, щоб закінчити зведення рахунків. Вони й про небіжчика скажуть страшну гидоту. Дівки люблять, коли інших дівок кидають хлопці. Це в кайф. У найтеплішій компанії наречена із зубами бовкне подружці таку гидь, що обидві загойдаються від сильних почуттів. Росіяни взагалі люблять говорити одне про одного гидоти. Я й сам схильний до цього. У мене солодко завмирає серце, коли я дізнаюся про смерті в середовищі знайомих. Виникає навіть ейфорія.
Прикметною рисою росіянина є його здатність робити гидоти. Взагалі — капостити. У росіянина довкола всі винуваті. Він людина похмура.
Іноземці, загалом, мало що зрозуміли в цій країні. Найщирішими іноземцями я вважаю прикордонників, які росіян підозрюють у всьому і правильно роблять.
— Слава Богу, що це не я, — сказала мені старіюча популярна письменниця, довідавшись про смерть молодої акторки.
Ми сиділи на пляжі в Сочі.
— Таке відчуття, — вела вона далі, — що нашого життя стало більше. Ви так не думаєте?
Багато тонких діячів вважають, що росіян дуже спотворив радянський час. Раніше вони були інакшими. Справді, розглядаючи дореволюційні фотографії, розумієш, що тип людини гойднувся не в кращий бік.
Особливістю групових портретів дореволюційної пори була помірна притомність і скромна адекватність.
Щоправда, люди бідних станів на фотографіях на вигляд були скуйовджені, а на різдвяних листівках — занадто вирячкуваті. Загалом же трималися вусато, східно, начебто не розуміли, хто вони такі, не збирали себе воєдино. Це був не розпад особистості, а її м’яка напів-відсутність.
За радянських часів групові портрети поступово змінюються у бік «морди». Морда — не просто грубість. Морда — обличчя нижчої проби. Його не жаль втратити. Морда — захисна маска, протигаз, спершу накинутий заради сміху, потім надягнутий від занепокоєння, після чого він приріс до обличчя і став наступальною зброєю. У мого знайомого, Віктора Павловича, морда, наприклад, цеглини просить, плечі — широкі, але похилі, а ручки — маленькі. Все це разом вказує на російську спритність.
Гепеушники, доярки рвуться до надбання морди й домагаються її. Професори, зубні академіки, артисти відстають, але теж підтягуються, і до кінця 30-х років склалася всесоюзна морда обличчя.
Порівнявши естонців із фіннами, поляків із білорусами, бачиш, що лад калічить обличчя пропорційно до особистої зацькованості. Але, з іншого боку, процес совєтизації затягся на довгі роки і, хоч як це дивно, пережив Сталіна.
Відбувся побутовий правець. Елементи «модерну» відбилися не лише в незмінному логотипі «Правди», а й у сьогоднішньому розфарбуванні ментовок, в’язниць, комуналок із поділом стін на два кольори при розділовій смузі. Зупинилась мораль. Ще в 50-ті роки (судячи з фільмів, книг, моїх дитячих спогадів) люди зберігали деякі дореволюційні звички, навички поведінки. Вони були ще ввічливими (Кюстін взагалі — можливо, помилково — вважав, що росіяни ввічливіші за французів), зверталися до матері й наречених на «ви» (див. фільми), навіть деякі подружжя говорили один одному «ви». Зберігався ще професорський тип, морда, але з борідкою, негідник, але з курячим бульйоном і вермішелькою. Французька мова на той час вивітрилася, але музична освіта гніздилася в гарних родинах.
Переживши Сталіна, загальний дух країни упав саме тоді, коли, здавалося, йому б знову співати й танцювати. Втім, внутрішнє джерело російських морд означилося задовго до революції. Країна не йшла.
Наречена стояла поперек життя з буро-малиновим друшляком у руках. Сірий стояв уздовж життя голіруч.
Китаєць сміється, повідомляючи про смерть батька. Це шокує, якщо не знаєш: так заведено. Російська каламуть у тому, що порушено поняття «заведено». Правила гри настільки рухливі, що рухливість видається правилом.
Росіянин славиться необов’язковістю. Пообіцяє — не зробить. Це тому, що він зайнятий набагато важливішими справами. Йому важливо зберегти відсутність лінійного способу існування. Він необов’язковий, інакше він зруйнується як росіянин. Це система національної самооборони, особливий вид карате.