Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Пшоняк проковтнув гіркий клубок. Тоді розправив свої, як у горобця коліно, плечі. Гордо підняв голову.
На ту голову лягла увінчана золотими перснями рука дружини.
— Гі-гі-гі! Лоскотно… — знітився Пшоняк.
— Тьху ти, господи! — вилаялася дружина. — Ну ж ти й вилупок — лоскоти у лисині! Ще світ не бачив!..
— Не все одно, чи у п’ятах, чи в лисині, — зауважив Пшоняк. — Мусить людина десь мати лоскоти…
Дружина Пшоняка не слухала. Очі її були прикуті до клітки. Вона пожирала очима лева.
Лев спокійно лежав посеред клітки. Гордо крутив пишногривою головою. Мружив очі. Шерсть на ньому вилискувала як на голові дружини Пшоняка буклі шиньйону.
У куточку клітки, в непримітному місці, лежала левиця. Худа, виснажена, з облізлою шерстю.
Дружина торкнула Пшоняка.
— Подивись! — кивнула на лева. — Бачиш, яким має бути мужчина?!
Пшоняк байдуже зиркнув на лева. Цвіркнув крізь зуби. Тоді перевів погляд на левицю:
— Коли я буду таким кудлатим піжоном, ти матимеш вигляд отієї миршавої левиці…
Вислизнув з-під ліктя жінки, повернувся і подався до клітки мавпи.
«Матильда»
Це було під час тижня «Культуру — в маси». Я виступав з оперним співаком Іваном Кряквою. В критому ринку.
Дирекція звільнила нам шматок стола у центрі торгового залу. Іван видряпався туди. Затягнув:
На Арбате я свой, на Крещатике свой…
Гамір у залі поволі вщух. До нас почали підходити. Старенька жінка кінчиком хустини витерла сльозу:
— Боженьку, такий молодий, а вже каліка…
Друга жінка поклала до Іванових ніг яблуко. За якусь хвилину там лежали горіхи, морква, шматок сала, кілька картоплин.
Дядько, що продавав м’ясо, зауважив:
— А здоровий бугай. Міг би й працювати…
В цей час до мене підійшов якийсь тип. Шепнув:
— Сєрий, твоя ідея? Молодця! Тягніть резину…
І зник у натовпі.
Іван вже закінчив першу пісню. Виконував арію:
Кто может сравниться с Матильдой моей…
До столика пробився чорновусий чоловік. У картузі як решето. Сіпнув Івана за штанину:
— Слиш, Матильда. А «Суліко» можеш?..
— Не заважай йому, — шепчу.
Повернув носа до мене:
— А ти хто? Єго прораб?.. Смотрі, такой худой, а начальник…
Іван якраз закінчив. Зліз із стелажа.
Тепер видряпався я.
Стою. Думаю. Чим той базарний гармидер розсмішити? Раптом з другого кінця дикий вереск:
— Украли! Украли!
На базарі здійнялася буря. Бачу, здалеку тицяють у мене руками. Кричать:
— Це вони! Отой довгоносий і Матильда… Одна шайка… Натовп посунув на нас. Я зістрибнув на підлогу.
Та було пізно. Нас схопили. Скрутили руки. Обдаровували стусанами. Кричали.
— Бач, Матильдами прикидаються…
Директор ринку викликав підмогу. Нас врятували…
Через тиждень я прийшов на ринок за покупками. До кого не підходжу — насторожуються. Кишені руками прикривають. Потім чую, якась жінка, киваючи на мене, шепче сусідці:
— Це з тієї шайки, «Матильда»…
Плями на Сонці
Загальні збори звірів у лісі одностайно схвалили: «Господарем лісу обрати Ведмедя».
У протоколі нагадувалося, що ведмідь і молодий, і працьовитий, і чесний, і принциповий, і морально стійкий.
І ведмідь став господарем.
Вже через кілька днів у лісі можна було почути:
— Оце справжній господар. Пішки по лісу ходить. У кожну нору заглядає. З кожним звіром за лапу вітається.
Всі звірі трудилися з ентузіазмом. Старались, щоб у лісі стало ще чарівніше.
Тут п’янило від запаху квітів. В очах рябіло від ягід. Буяла зелень пишних дерев. Пташки співали веселих пісень.
Та ось головний заступник Ведмедя Вовк зібрав адміністративний апарат лісу:
— От що, братці, — гаркнув він, — чи не здається вам, що наш господар живе в надто скромній барлозі? Все ж таки господар лісу. А разом з усіма звірами. Хтось щось побачить, хтось щось почує, хтось щось не так витлумачить..
Того ж таки дня для Ведмедя викопали персональний барліг. Відгородили його від загальножитейської суєти густим колючим терням. Щоб ніхто не порушував його спокою…
Через якийсь час зібрав нараду перший заступник Вовка Тигр:
— Чи не здається вам, шановне товариство, що наш вельмишановний Вовк заслуговує кращої ями, ніж та, в якій він живе?..