Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
Меґі помітила, що на язиці у Вогнерукого крутиться якась відповідь, але він стримався.
— А якщо доведеться заночувати? — поцікавився, несучи коробку з харчами до машини Елінор.
— Господи, про це не може бути й мови! Я розраховую, що не пізніше ніж завтра вранці ми будемо вже вдома. Ненавиджу, коли мої книжки лишаються без нагляду довше ніж один день.
Вогнерукий звів очі на небо, ніби сподівався знайти там більше здорового глузду, ніж у голові Елінор, і вже зібрався був залізти на заднє сидіння, однак Елінор затримала його.
— Стривайте, ви куди?! Сідайте ліпше за кермо, — сказала вона й тицьнула йому в руку ключі від машини. — Зрештою, краще за вас ніхто не знає, куди їхати.
Проте Вогнерукий повернув їй ключі й сказав:
— Я водити машину не вмію. У такій таратайці навіть сидіти неприємно, не те що керувати нею.
Елінор забрала в нього ключі й, похитавши головою, сіла за кермо сама. Меґі вмостилася на сидінні поруч.
— Дивний ви чоловік! — сказала Елінор. — Але я сподіваюся, що ви таки знаєте, де батько Меґі. А то вам доведеться побоюватись не лише отого Каприкорна.
Коли Елінор завела машину, Меґі опустила бічну шибку й озирнулася на батьків мікроавтобус. Шкода було розлучатися з ним, ще більше шкода, ніж покидати обжитий будинок — цей чи будь-який інший. Хай там яким чужим було те чи те село або місто, цей мікроавтобус завжди зоставався для них із Мо частинкою домівки. А тепер і він уже позаду, і не лишалося нічого звичного, крім одягу в дорожній сумці. Вона прихопила також кілька батькових речей і дві свої книжки.
— Цікавий вибір! — зауважила Елінор, коли Меґі зібралася була покласти книжки до сумки — старомодної сумки темної шкіри з наплічним ременем. — Отже, ти береш «Круглий стіл короля Артура» і «Фродо та його вісім супутників». Непогана компанія! І в одній, і в другій — довгі історії. Саме те, що треба в дорозі. Ти їх уже читала?
Меґі кивнула головою.
— І не раз, — пробурмотіла вона й, перше ніж сховати книжки до сумки, ще раз погладила палітурки.
Дівчинка пригадала той день, коли батько оправляв одну з книжок.
— Та не дивися ти вовком! — сказала Елінор, стривожена виглядом дівчинки. — Ось побачиш, наша поїздка буде куди веселіша, ніж мандри бідолахи гобіта. Веселіша й коротша!
Меґі багато віддала б, щоб бути такою впевненою, як тітка. А книжка, що стала причиною їхньої поїздки, лежала в багажнику, під запасним колесом. Елінор поклала її в пластиковий мішечок.
— Тільки не кажи Вогнерукому, де ми її сховали! — попередила вона Меґі. — Я йому й досі не довіряю.
Але Меґі вирішила все ж таки довіритись Вогнерукому. Вона хотіла йому довіряти. Вона мусила йому довіряти. Бо хто ж іще приведе їх до Мо?
Каприкорнове село
Але на останнє запитання Селіґ відповів:
— Мабуть, він полетів до країни по той бік пітьми — туди, де не ступала людська нога й не блукала жодна звірина, де небо мідяне, а земля залізна, де під шапками скам'янілих пластинчастих грибів і в покинутих кротячих норах живуть темні сили.