Чорнильне серце

Наступного ранку після сніданку Елінор розгорнула на кухонному столі пом'яту карту шляхів.

— Отже, звідси триста кілометрів на південь, — промовила вона, кинувши недовірливий погляд у бік Вогнерукого. — Що ж, показуйте, де нам шукати батька Меґі.

Серце в Меґі закалатало, вона втупилася у Вогнерукого. Під очима в того залягли темні тіні, немовби минулої ночі він ні на хвилину не заснув. Вогнерукий нерішуче ступив до столу й почухав неголене підборіддя. Потім схилився над картою, довго, цілу вічність вивчав її й нарешті тицьнув у неї пальцем.

— Отут, — мовив він. — Каприкорнове село якраз отут.

Елінор стала поруч із ним і поглянула йому через плече на карту.

— У Ліґурії, — сказала вона. — Атож. Дозвольте запитати: а як те село називається? Каприкорнія? — Вона вп'ялася поглядом у його обличчя, немовби хотіла зробити рубці на ньому ще глибшими.

— Воно ніяк не називається. — На погляд Елінор Вогнерукий відповів неприхованою антипатією. — Колись село, мабуть, і мало назву, але її вже давно всі забули — ще доти, як Каприкорн звив там собі кубло. На цій карті ви села не знайдете, та й узагалі на жодній. Для світу воно — всього-на-всього нагромадження розвалених будиночків, туди веде дорога, яка й назви не варта.

— Гм. — Елінор схилилася над картою ще нижче. — Я в тих краях ще зроду не бувала. Ось у Генуї якось була. І придбала там в одного букініста чудовий примірник «Аліси в Країні Див» — у непоганому стані й за половину ціни, якої книжка варта. — Тітка звела запитливий погляд на Меґі. — А тобі подобається «Аліса в Країні Див»?

— Не дуже, — мовила дівчинка і втупилася в карту.

Елінор похитала головою, дивуючись дитячій нерозважливості небоги, і знов обернулася до Вогнерукого.

— А що той Каприкорн робить іще, крім того, як викрадає книжки й батьків? — запитала вона. — Якщо я правильно зрозуміла Меґі, ви досить непогано його знаєте.

Вогнерукий опустив очі й провів пальцем уздовж річки, що синьою стрічкою звивалася на тлі зеленого й блідо-коричневого кольорів на карті.

— Річ у тому, що ми з ним — з одного села, — сказав він. — Крім цього, нічого спільного в нас більш немає.

Елінор дивилася на нього так прискіпливо, неначе хотіла просвердлити поглядом йому дірку в лобі.

— Одне викликає в мене подив, — промовила вона. — Мортимер хотів сховати «Чорнильне серце» від Каприкорна в надійному місці. Навіщо ж тоді він привіз книжку до мене? Адже так він, власне, сам потрапив йому до лап!

Вогнерукий знизав плечима:

— Ну, мабуть, він вважав, що ваша бібліотека і є та надійна схованка.

У голові Меґі ворухнувся спогад — спершу дуже невиразний, але потім минулі події раптом постали перед її очима так чітко, мов ото картинка в книжці. Дівчинка побачила, як Вогнерукий стоїть біля їхнього мікроавтобуса перед ворітьми, і їй навіть здалося, ніби вона чує його голос…