Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Іде зима, треба занести її в оранжерею. — Він, ясна річ, сказав це по-польському, але таким тоном, немовби ні на мить не сумнівався, що обер-лейтенант Клосс його зрозуміє.
Найперше, що зробив Клосс, увійшовши до своєї кімнати, — відчинив своїм безвідмовним складаним ножем двері сусіднього горищного приміщення. Якщо все буде так, як він собі уявляв, то ті, хто схоче сюди прийти, не повинні мати зайвих труднощів. Клосс ще раз пригадав усе те, про що дізнався, і вирішив, що відтепер він сам диктуватиме хід подій. Сон старого давав йому прекрасну нагоду добре покопирсатися в письмовому столі Пшетоцького.
Він саме роздумував над тим, чи краще піти кружним, уже відомим йому шляхом, чи скористатися лядою, зробленою в стелі сусідньої мансарди, коли почувся стукіт у двері.
— Чого вам треба? — запитав він у чоловіка, якого бачив, коли той вилазив з двоколки, а потім чув його розмову з графом.
— Пане обер-лейтенант, — сказав Пісарський, — я хотів би відрекомендуватися. — Він назвав своє ім’я і прізвище, не забувши додати, що мешкає в сусідньому селі Карчмиськах.
Тільки тепер Клосс згадав, що Пісарського не було за обіднім столом — очевидно, граф не міг допустити такої фамільярності.
— Ви що, прийшли до мене задля того, щоб відрекомендуватися?
— Даруйте, пане обер-лейтенант, але я довідався, що ми знаходимося ніби під домашнім арештом, і я хотів просити…
— Мій наказ ясний. Аж до його скасування ніхто з Пшетоки не виїде.
— Але завтра на світанку я мушу виїхати, пане обер-лейтенант. Я купив дві хури хмизу і…
— Можливо, до завтра наказ буде скасовано, — сказав Клосс, думаючи водночас, що може критися за цим проклятим хмизом.
— Я не маю нічого спільного з політикою, пане обер-лейтенант. У мене дуже багато знайомих німецьких офіцерів, можете спитати у будь-кого з тих, які тут довше служать. Пісарський може завжди стати в пригоді. Часом треба відіслати посилку додому… — Він говорив ламаною німецькою мовою.
— Ви пропонуєте мені гендель? Ви спекулянт!
— Ну навіщо ж так, пане обер-лейтенант? Я нічого не пропоную, послуга за послугу. Ви надаремне гніваєтесь, пане обер-лейтенант. Я не спекулянт, а скоріше посередник. Пісарський завжди виконує те, що йому наказують. Спитайте хоч би полковника Гофберга. Ви його знаєте?
— Що ви сказали? — підхопився Клосс. Це несподіване посилання на полковника збило його з пантелику. Невже він помилився в своїх розрахунках? Невже щось випустив з уваги? Він вирішив діяти відверто.
— Ясно. Які у вас для мене інструкції?
— Інструкції? — Пісарський закліпав очима. — Я не розумію. — Він почав спиною відступати до дверей. — Це якесь непорозуміння. До побачення, пане обер-лейтенант. Я прошу…
Але Клосс так і не почув, про що збирався просити Пісарський. Ледве торкнувшись дверей, він так швидко зник за ними, що Клосс не витримав і розреготався. Він підійшов до вікна і побачив, як Пісарський промчав через двір і зник в одному з сараїв.
Він все-таки вирішив піти в кабінет кружним шляхом, а при нагоді глянути, куди це так надто квапливо вибіг чоловік, який залюбки все може купити і все продати. “А може, кожного?” — подумав Клосс, наближаючись до дверей великого хліва, в який забіг Пісарський.
Клосса здивувала велика купа хмизу, що лежала під дверима. Він проминув двері, став навшпиньки і заглянув у маленьке віконце. Та нікого там не побачив. Тільки перегодя, коли очі його звикли до темряви, він помітив маленькі сходи, що вели в підвал. Тоді Клосс обійшов хлів і в задній стіні нагледів підвальне віконце. Нахилившись до нього, він спочатку побачив тільки Пісарського, що жваво розмовляв з якимось чоловіком у покритому плямами фартусі, потім — винуватця цих плям: під стелею висів надітий на гак величезний кабан, якого чоловік у фартусі спритно білував. Клосс розсміявся і жартома подумав, що питання, яке його мучило: “Що криється за цим хмизом?”, сформульоване неправильно. Воно повинне звучати так: “Що буде сховано під цим хмизом?” Схована буде свинина!
Едвард, певна річ, не забарився повідомити ротмістрові, яке слово тричі повторювалося на машинописному аркуші, що його так необережна впустив обер-лейтенант Клосс.