Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Та коли Піночету настав час піти з посади керівника згідно із принципом ротації, він цього не зробив. Натомість йому вдалося залякати своїх партнерів по хунті за допомогою таємної служби, яку він сам і створив. Члени хунти сотні разів висловлювали свою незгоду з таким поворотом подій, але Піночету завжди вдавалося наполягти на своєму. Ані його колеги з військового уряду, ані ЦРУ, ані будь-хто інший не могли передбачити брутальності Піночета, його схильності до авторитарного стилю правління та здатності триматися за владу, і він продовжував підтримувати імідж доброго дідуся й ревного католика, який створювали йому контрольовані державою ЗМІ, показуючи, як він ходить до церкви зі своїми дітьми.
Те варварство, яке сталося в Чилі після 11 вересня 1973 року, не можна зрозуміти, не усвідомивши ролі Піночета. Подібно до Гітлера в Німеччині 1930-х та 1940-х років, Піночет, якщо дивитися в широкому контексті, був лідером, який залишив свій відбиток на історичному процесі. Цей чоловік був іще більшою загадкою, аніж Альенде. Вище я навів два можливих пояснення кроків, до яких вдався Альенде, але жодного разу не чув хоча б якогось правдоподібного пояснення того садизму, який проявив Піночет. Один чилійський приятель сказав мені з цього приводу: «Я так і не зрозумів психології Піночета».
Щойно хунта захопила владу, вона заарештувала лідерів альєндівської Партії народної єдності та інших лівих (зокрема, університетських студентів і відомого чилійського виконавця народних пісень Віктора Хару (фото 4.5)), маючи на меті фізичне знищення представників чилійських лівих сил. Упродовж перших 10 днів тисячі чилійських лівих зігнали на два спортивних стадіони в Сантьяго, де їх піддавали тортурам, допитували і убивали. (Наприклад, труп Віктора Хари знайшли в брудній канаві з 44 кульовими пораненнями, відрубаними пальцями та спотвореним обличчям.) Через п'ять тижнів після перевороту Піночет особисто наказав одному генералу здійснювати об'їзди чилійських міст (ці об'їзди назвали «караванами смерті») і убивати політичних в'язнів і членів Партії народної єдності, яких армія, мовляв, винищувала надто повільно. Хунта заборонила будь-яку політичну діяльність, закрила конгрес і захопила університети.
Через два місяці після путчу Піночет заснував орган, що згодом перетворився на DINA — державну розвідувальну організацію, яка водночас виконувала функції таємної поліції. Її очільник був підзвітним безпосередньо Піночету і став головним виконавцем репресій в Чилі. DINA зажила лихої слави своєю жорстокістю, що значно перевищувала жорстокість інших розвідувально-каральних підрозділів чилійських збройних сил. Вона започаткувала цілу мережу таємних концтаборів, вигадала нові способи тортур і займалася тим, що «зникала» чилійців, тобто безслідно знищувала їх. Один із таких центрів під назвою «Ла Венда Сексі» спеціалізувався на сексуальних тортурах задля добування потрібної інформації — наприклад, членів сім'ї ув'язненого заарештовували й піддавали катуванням на очах ув'язненого методами надто огидними, щоб їх описувати, а також використовуючи при цьому гризунів і спеціально навчених собак. Якщо ви маєте міцні нерви і вас не переслідують нічні страхіття та жахи, то, потрапивши до Сантьяго, можете відвідати один із таких ізоляторів на «Вілла Грімальді», нині перетворений на музей.
У 1974 році DINA перенесла свою діяльність ще й за межі Чилі. Вона почала її з Аргентини, замінувавши автомобіль і вбивши таким чином колишнього головнокомандувача сухопутних військ Чилі генерала Карлоса Пратса та його дружину Софію (Пратс відмовився приєднатися до путчу, і Піночет боявся його, вбачаючи в ньому потенційну загрозу). Потім DINA розпочала міжнародну кампанію державного тероризму — операцію «Кондор», зібравши попередньо нараду керівників таємної поліції Чилі, Аргентини, Уругваю, Парагваю, Болівії й, насамкінець, Бразилії задля співробітництва у справі не обмеженого державними кордонами переслідування і знищення вигнанців, лівих і провідних політичних фігур. Сотні чилійців було вистежено і знищено в інших країнах Південної Америки, Європи, а одного опозиційного діяча вбили навіть на території Сполучених Штатів. Це сталося у Вашингтоні, округ Колумбія, 1976 року лише за 14 кварталів від Білого дому, коли закладена в автомобіль бомба вбила колишнього чилійського дипломата Орландо Летельєра (міністра внутрішніх справ та оборони при президенті Альенде), а також його американську колегу Роні Моффіт. Як я вже зазначав вище, до нападу на Всесвітній торговий центр у 2001 році це був єдиний випадок убивства американського громадянина, яке скоїли зарубіжні терористи.
Станом на 1976 рік уряд Піночета заарештував 130 тисяч чилійців, тобто 1 % всього населення Чилі. Хоча більшість із них з часом звільнили, DINA та інші органи хунти вбили або «зникнули» тисячі чилійців (більшість із них віком до 35 років), а також чотирьох громадян Сполучених Штатів та численних представників інших країн. Цим вбивствам часто передували тортури, здійснювані, принаймні частково, задля вибивання інформації. Втім, важко сказати, можливо, ці тортури були спричинені звичайним садизмом; чилійські студенти, з якими я обговорював цю тему, вказали мені й на перше, і на друге. Близько 100 тисяч чилійців втекли за кордон, і багато з них звідти вже не повернулися.
Виникає запитання: як же так сталося, що раніше демократична країна занурилася в безодню беззаконня, яке значно перевершило всі попередні випадки втручання військових у політичне життя Чилі своєю тривалістю, кількістю вбитих і садизмом? Відповідь частково криється у посиленні поляризації, насильства та руйнації політичного компромісу. Кульмінацією цих процесів стало за правління Альенде озброєння лівих та гасла в стилі «Джакарта гряде!» з боку правих, які погрожували лівим різаниною. Марксистські плани Альенде та його зв'язки з Кубою ще більше, ніж попередні програми чилійських лівих, налякали збройні сили й підготували їх до превентивних дій. Друга частина відповіді, згідно з переконаннями чилійців, із якими мені вдалося поспілкуватися, стосується самого Піночета: він був незвичайною постаттю, хоча й видавався нічим не примітним і намагався підтримувати імідж доброзичливого дідуся й ревного католика. Мало документів прямо пов'язують Піночета зі звірствами; мабуть, найдостовірнішим у плані доказу причетності є його наказ генералу щодо «Каравану смерті». Багато чилійців, які дотримуються правих поглядів, і донині вірять, що сам Піночет не віддавав наказів піддавати катуванням і вбивати і що відповідальність за це кровопролиття лежить на інших керівниках. Але особисто я не можу повірити в те, що Піночет, кожного тижня чи кожного дня зустрічаючись із очільником таємної поліції та багатьма іншими військовими начальниками, не обговорював із ними тему тортур, якими його підлеглі займалися на регулярній основі.
Таким чином, Піночет, як і Гітлер, видається мені прикладом лідера-лиходія, який дійсно вплинув на хід історії. Одначе у злочинах, скоєних чилійськими військовими, не можна звинувачувати одного лише Піночета, бо немає жодного свідчення про те, що він когось катував або убив особисто. В розпал своєї діяльності DINA мала у штаті 4 тисячі службовців, чия робота полягала в допитах, тортурах і вбивствах. Я не натякаю тут на те, що більшість чилійців — люди надзвичайно лихі: в кожній країні є тисячі соціопатів, готових коїти зло за наказом або просто з дозволу. Наприклад, ті, хто побував у в'язницях навіть таких цивілізованих країн, як Британія та США, і мав нещастя зіштовхнутися з садизмом наглядачів та поліцейських, яким не віддавали конкретних наказів поводитися таким чином, можуть лише уявити собі, як поводилися б ці наглядачі та поліцейські, якби їм дійсно віддали такий наказ.