Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— То їдьте собі куди-небудь і спокутуйте.
Юнак благально вигукнув:
— О ні, сер! Мені неодміно треба бути десь тут, поблизу, інакше в мене вже ніяких шансів не лишиться. В усякому разі, ви ж дозволите Флер чинити на свій розсуд. Мадам ставиться до мене прихильно.
— Невже!— холодно сказав Сомс.
— Ви ж не відшиваєте мене, правда, ні?
І юнак подивився на Сомса так жалісно, що той усміхнувся.
— Хоч ви й вважаєте себе дуже старим,— сказав він,— але мені ви здаєтесь аж надто молодим. Вириватися в усьому наперед ще не є доказ зрілості.
— Гаразд, сер, щодо нашого віку хай буде по-вашому. Але щоб довести вам, наскільки це у мене серйозно, скажу одне: я взявся за діло.
— Радий це чути.
— Став компаньйоном одного видавця: мій старий труснув капшуком.
Сомс затулив долонею рота — він мало не сказав: «Боже, рятуй видавця!» Його сірі очі пильно вдивлялися у схвильоване обличчя юнака.
— Я нічого не маю проти вас, містере Монт, але Флер для мене все. Все, ви розумієте?
— Авжеж, сер, розумію; але для мене вона теж усе.
— Може, й так. В усякому разі, я радий, що ви розповіли мені. Гадаю, більше поки що немає про що говорити.
— Я знаю, сер, що все залежить від неї.
— Сподіваюся, що так воно буде ще довгий час.
— Ви не дуже підбадьорюєте мене,— раптом сказав Монт.
— Ні,— відповів Сомс,— бо, маючи чималий життєвий досвід, я не схвалюю поспішних одружень. Бувайте здорові, містере Монт. Я не розповім Флер того, що ви мені сказали.
— Ох!— зітхнув Монт.— За неї я ладен головою накласти. І вона це чудово знає.
— Мабуть, що так.
Сомс простяг йому руку. Неуважливий потиск, тяжке зітхання, і за мить гуркіт Монтового мотоцикла викликав в уяві картину густої куряви й поламаних кісток.
«Молоде покоління!»— неприязно подумав Сомс і вийшов на лужок. Садівники його щойно косили, і в саду пахло свіжим сіном — передгрозове повітря утримувало запахи над землею. Небо було пурпурове, тополі — чорні. Два-три човни пропливли по річці, поспішаючи сховатися від грози. «Три дні чудової погоди,— подумав Сомс,— а потім гроза!» Де ж Аннет? Мабуть, з тим бельгійцем,— вона ж молода! Вражений дивною поблажливістю цієї думки, він зайшов у альтанку й сів. Факт залишався фактом, і Сомс визнавав його: Флер важила для нього так багато, що дружина важила дуже мало — так, дуже мало; француженка, вона була для нього головним чином коханкою, а його вже мало цікавили такі речі! Дивно, що з його природженою поміркованістю й прагненням надійно вкласти свій капітал, Сомс завжди віддавав усю свою любов комусь одному. Спершу Айріні, тепер Флер. Він невиразно усвідомлював це, сидячи в альтанці, усвідомлював, як це небезпечно. Колись це призвело до катастрофи й скандалу, але тепер... тепер це його врятує! Він так любить Флер, що будь-що уникне нового скандалу. От якби йому дістатися до автора цього анонімного листа, він би провчив його за те, що той стромляє свого носа в чужі справи і скаламучує воду в ставку, коли інші бажають, щоб твань не спливала на поверхню!.. Далекий спалах, глухе гуркотіння, і по очеретяній покрівлі альтанки залопотіли перші великі краплі дощу. Проте Сомс сидів байдужий до всього, малюючи пальцем візерунки на запорошеному столику, що стояв у альтанці. Майбутнє Флер! «Я хочу, щоб перед нею прослалася рівна дорога,— думав він,— все інше не має значення в моєму віці». Як самотньо почуваєш себе в цьому житті! Що маєш, того ніяк не можна втримати! Одне викинеш із думки, його місце займає інше. І нічого не можна зберегти! Він простяг руку і зірвав червону троянду з гілки, що затуляла вікно. Квіти розцвітають і в'януть — дивна річ природа! Грім гуркотів і розкочувався на схід понад річкою; бліді блискавки сліпили йому очі; на тлі неба чітко вимальовувалися гострі верхівки тополь, рясний дощ періщив, плюскотів, закривши запоною альтанку, де сидів байдужий, задуманий Сомс.
Коли гроза минула, він вийшов із своєї схованки і рушив мокрою стежкою до берега річки.
Із очерету випливли два лебеді. Він їх знав і спинився, милуючись гордовито вигнутими шиями і великими зміїними головами, сповненими гідності. «А те, що я маю зробити, позбавлене всякої гідності!»— подумав він. Проте це треба зробити, а то може статися ще гірше. Аннет уже досі повернулася звідти, де вона була, бо настала обідня пора, і в міру того, як наближалася хвилина зустрічі з нею, він дедалі більше мучився, не знаючи, що сказати їй і як сказати. Йому набігла в голову нова болісна думка. А що, як вона схоче розлучитися з ним, щоб одружитися з цим чужоземцем? Ну що ж, хай собі хоче, він їй не дасть розлучення. Не для цього він одружився з нею. Образ Проспера Профона пройшов перед його очима недбалою ходою і заспокоїв його. Цей не з тих, що одружуються. Ні, ні! Хвилинний переляк змінився гнівом. «Хай він краще не попадається мені на очі,— подумав Сомс.— Покруч, що втілює...» Але що втілює в собі Проспер Профон? Та вже ж, нічого вартісного. А проте щось дуже реальне: аморальність, яку спустили з ланцюга, зневіру, яка никає в пошуках жертв. Аннет запозичила в нього вислів: «Je m'en fiche». Підозрілий суб'єкт! Чужинець, космополіт — продукт доби! Якщо й існує ще принизливіше слово, Сомс його не знав.